Клер Бержерон - Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон

Вона сіла на ліжку.

— Мій маленький хлопчик! Де він? Я пригадую. Він схожий на Александра.

Сестра Йоланд-Марі була заскочена цим зненацька. Лікар Адам натякнув, що після таких важких пологів і кровотечі, яка відкрилася опісля, життя молодої мами трималося на тоненькій волосинці.

— Ви ж принесете мені моє маля? — ввічливо попросила Олена, дивлячись в очі черниці. — Ви добра. Я пам’ятаю вас.

Перед сестрою постала дилема: чи має вона сказати їй правду, чи повідомити пізніше, коли породілля набереться достатньо сил, щоб витримати?

— Покваптесь, мені не терпиться взяти на руки мою дитинку, — прошепотіла Олена так зворушливо, що сестра Йоланд-Марі засмутилася.

Олена знову впала на подушку. Кілька сонячних променів пробилися через штору і нагадали їй лісову схованку. Виснажена, вона знову заснула.

* * *

Після закінчення уроків у жіночому монастирі сестер Внебовзяття настала тиша. Занадто слабка, щоб підвестися, Олена чекала, коли повернеться сестра Йоланд-Марі або прийде лікар Адам. Те, що сина не було біля неї, її дратувало. Якщо він був десь тут, вона б почула його плач, та жодного звуку не долинуло до неї за цілий день. Після дуже важких пологів вона молилася, щоб з її дитиною нічого не сталося. Вона заспокоювала себе тим, що, копирсаючись в уривках своїх спогадів, згадала, що її син був гарним малюком з ясним поглядом, який схопився за неї з усіх сил своїх малюсіньких пальчиків.

Двері прочинилися, і сестра Йоланд-Марі просунула голову в щілину.

— Ви прокинулися? Можете прийняти відвідувача? — запитала вона.

Не чекаючи на відповідь, начальник поліції Азад Фортен відштовхнув черницю й зайшов до кімнати.

— Бачу, ви повернулися з мертвих! — кинув він уїдливо. — Щойно ви наберетеся достатньо сил, за два чи три дні, ви сядете у поїзд на Монреаль.

З його глузливого тону Олена відчула, як він її зневажав.

— Де мій син? — ввічливо запитала вона, борючись зі страхом, що сходив від цього чоловіка.

— Ми не можемо лишити новонародженого зі злочинницею. Тож його передали під громадську опіку.

— Проти неї тільки підозри, — уточнила черниця. — Ви не маєте права так поводитися з нею.

— Чоловіка вбито в найбільш слушний момент! — насмішкувато кинув Фортен. — Не потрібно великої уяви, щоб упевнитися в зумисному вбивстві.

Не звертаючи уваги на молоду жінку, він розвернувся й вийшов із кімнати. На ґанку його перестріла Розен. Вона боялася за свою подругу від самого народження дитини, тож приходила щодня, аби довідатися новини й піклуватися про неї.

— Ви зрадієте, — сказав проходячи повз неї Фортен, — мадам Тефаняк повернулася з того світу. Нарешті її зможуть судити за її злочин.

Жорстокі слова представника закону не мали очікуваного ефекту, навпаки, Розен відчула полегшення. Здається, нарешті Олені нічого не загрожує. Однак вона знала, що для її подруги найгірше ще попереду. Вона навшпиньки зайшла в кімнату. Сидячи на ліжку серед зім’ятих простирадл, бідолашна мати не рухалася, по щоках текли сльози. Коли побачила Розен, розкрила їй свої обійми.

— Вони вкрали моє дитя, — змогла сказати вона між схлипуваннями, — мого сина, мого маленького. Ти знаєш, де вони його сховали?

— Вони прийшли за ним тої ночі, коли ви народили, — відповіла Розен. — Я задрімала. Не маю жодного уявлення, куди вони його відвезли. Дуже шкодую, що не була щодо них на сторожі.

— Хто такі «вони»?

— Сестра Йоланд-Марі сказала, що забрав його Фортен, а з ним був сержант-майор Мартінс.

— А батьки Александра були?

— Ні, мосьє Едмон тоді вже поїхав до Монреаля, а мадам Імельди з ними не було. Щойно вона знайде когось, хто зможе опікуватися магазином, вона поїде до чоловіка й сина.

— Ти певна, що нашого сина не довірили їм?

— Так.

Розен взяла Олену за руки.

— Мені шкода, та Імельда й чути не хоче про дитину. Вона переконана, що дитина не від Александра.

У відчаї Олена впала на плече Розен.

Дев’ять днів тому, коли її син жив іще у неї під грудьми, а вона бігла зустрітися з Александром у їхній таємній схованці, то думала, що біжить до свободи. Поговоривши з Тефаняками й звільнившись від своєї помилки, вона відчула полегшення. Закохані, пригорнувшись один до одного, вони вже будували незчисленні плани на майбутнє, коли прийшли солдати, щоб їх затримати.