Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

Залишивши Опала, я нечутно направилась вперед. Лісова завіса розступилася, і я побачила урвище й річку. Місце було незнайомим, та я була впевнена, що це та сама річка, в яку я стрибала, а отже – кордон із Кеталем! Щоправда, обидва береги тут були на однаковій висоті, а через урвище було перекинуто місток. Біля нього, по обидва боки від дороги, розташовувалась пара хатинок – це звідти долинали голоси. На порозі напівлежав якийсь чоловік та покурював трубку.

«Отже, сторожовий пост при кордоні», – вирішила я.

І хоча вартових на ньому було лиш двоє, можна було судити, що раніше тут розташовувалась ціла рота солдатів. Але куди поділася решта? Хоча це також можна зрозуміти: певне, вона скликала їх на бійню з партизанами, а двох вартових залишила на посту про всяк випадок. Як же мені їх пройти?

«В бою ми їх не використовуємо, але щоб тихо зняти кількох вартових — це саме те, що треба…» – відлунили спогади.

Моя духова трубка! Я й не зчулась, як зрозуміла, що тримаю її у руці. Першою думкою було вкласти в неї дротик і запустити у двох зарізяк біля мосту… Та я вчасно зрозуміла, що нічого не вийде: я просто не вмію стріляти!

Тож я похапцем повернулася до Опала із наміром виправити цю незручність. Тремтячими руками наводила трубку й намагалась поцілити у виїмку на стовбурі. Дротики не долітали, пролітали, взагалі не вилітали… Важко сказати, що я навчилася користуватися бойовим знаряддям, та хоч визначила дальність потрапляння снарядів. Мене вона не вдовольнила: нізащо не змогла б я з-під лісового укриття запустити дротиком у ціль, розташовану аж на порозі хатини!

«Не біда, – забасували зсередини. – Ця деталь аж ніяк не завадить твоєму створінню добратися до заповітного Кеталю. Просто треба підсунути їх ближче — і все! Запитуєш, як? А візьмімо хоча б твого буцефала…»

Незабаром мій Опал «безтурботно вибіг з лісу понюхати квіточок при дорозі», і вартовий на порозі насторожено підскочив. Та побачивши, що кінь без сідока, той хижо обернувся углиб хатини. З очима, повними захвату, кормунгундець попрямував до мого буцефала. Ще б пак! Хіба є на світі людина, що не була б в захваті від одного вигляду мого Опала? А від можливості здобути його просто так, без жодного гроша?..

Та щойно вартовий перетнув невидиму межу, Опал по-доброму почав застереження: «Смертний, я ж бачу, що ти не молився! Смертний, ти впевнений, що хочеш стати ще й раптово смертним???»

На звук його хоркання з хатини показався другий вартовий та зацікавлено глянув у бік майбутньої сцени. А от перший уявив простягнув свої клешні туди, де такі клешні часто-густо зникають із лиця землі… Очі побагряніли, пара повалила – Опал став дибки та зарядив по нахабі копитами.

Змагаючись із передовими акробатами континенту, кормунгундець виробив такі кульбіти, що його занесло на добрих п’ять метрів. Цієї миті я влучила у нього дротиком, тож виглядало, ніби саме Опал вибив із поганця дух. Уловивши мій посвист, буцефал зник із виду.

Другий вартовий рвонув до товариша. Мені тільки цього й треба було… Я випустила другий дротик. Але промахнулась! Якраз тоді необроблений вартовий помітив у тілі товариша підозрілу деталь… Другий снаряд просвистів біля його вуха, і той обернувся. Вартовий уже збирався метнутись до сховку, але було запізно — я випустила третій дротик, і цього разу мені пощастило. Жертва похитнулась і повалилась на землю, мов сніп.

Тоді все єство по-дивному затремтіло, торжествуючи. Деякий час я просиділа в укритті, прислухаючись. Та довкола не промайнуло жодного підозрілого звуку, і я випросталась на повен зріст. Далі підкликала до себе Опала й замислено стала. Замість рушати до заповідного Кеталю, втупилася у двох непритомних вартових. Чомусь так припало оглядати власну роботу…

Раптом чиїсь людські голоси змусили здригнутись. Вони пролунали зовсім неподалік, і я рвонула до мосту. Смертельний страх вкотре підступив до серця та погнав уперед.

Не пам’ятаю скільки часу пробігла я вже на кетальській території… Та в якийсь момент просто спинилась, упала край розлогого велета-дуба і залилась сльозами.

Успішне завершення місії ощасливило до кінчиків пальців.