Вікторія Вашингтон - Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон

— Який же я придурок, — чортихається Рома.

Хочу з ним погодитися, але не маю змоги сказати й слова.

Наступної миті повітря випаровується з легень, бо Рома торкається моїх губ своїми.

Тепер словосполучення "сп'яніти від поцілунку" набуває зрозумілого сенсу. У мене й справді голова починає кругом іти.

І коли Рома поглиблює поцілунок, я зовсім гублюся в часі та просторі.

Залишаємося лише ми з ним і спекотні, тісні торкання.

— Усе-таки, я не розумію, чому Свєта вдруге вирішила сплутати всі карти, — кажу, коли Барвнов притискає мене до себе і погладжує по волоссю. — Адже ти не залишив їй шансу на те, що між вами щось можливо.

— Я знаю, що могло стати стимулом, — хмикає Рома і трохи відсторонюється. — Не так давно вона побачила заставку на моєму телефоні, і, мабуть, їй захотілося всіма силами погіршити стосунки між нами.

— Яку заставку? — запитую я, поки Рома дістає телефон зі своєї кишені.

Він натискає пальцем на екран і на ньому у всій красі з'являюся я. Спляча я.

Ось же, чорт.

Він усе-таки зробив фото в один із днів, коли я заснула під час нашої розмови по відеозв'язку.

Тепло, що огортає мене в цю секунду, не описати словами.

Як там Рома казав? Завжди робити те, що хочеш?

Уперше я сама торкаюся його губ своїми.

Він не очікував, що я так швидко увійду у смак, але швидко реагує, переймаючи ініціативу.

— Це ще не все, — відсторонюється від мене і клацає по носі вказівним пальцем.

Барінов відходить на кілька метрів. Встигаю вловити, що це дається йому важко.

Раптово в полі моєї видимості з'являється Нік.

— Я не підглядав! — вигукує він, а губи тягнуться в хитрій усмішці.

Він передає щось у руки Ромі і вони разом наближаються до мене.

Тільки не вдвох, а втрьох.

Я прикладаю руку до губ, щоб не завищати, коли бачу на руках у Роми цуценя, яке він дбайливо притискає до себе.

Це безперечно маленький лабрадор. Його золотисте забарвлення і добрі карі очі одразу заворожують усю мою увагу.

На ньому немає нашийника, але замість нього є гарний ніжний вінок із ромашок і ще якихось яскравих фіолетових квіточок.

— З днем народження, Ілоно, — вимовляючи ці слова, Рома передає це маленьке створіння мені в руки.

У мене ноги підгинаються, коли притискаю грудочку тепла до себе. Він, своєю чергою, винюхує новий запах.

"Здається, я йому подобаюся" — виникає в голові, коли він довірливо втикається носом мені в шию.

— Я пам'ятаю твою історію про Рірі, — нагадує мені Рома. — Сама вона вже надто старенька, для того, щоб давати потомство. Але ось Лінда, яку вона народила кілька років тому...

— Стоп, — фокусую погляд на Ромі. — Ти хочеш сказати…

Від припущення мурашки по шкірі біжать.

— Саме так, Ілоно, — посміхається Барінов. — З днем народження тебе. Робитиму все, щоб ця чудова посмішка більше нікуди не зникала з твоїх губ.

Мене заповнюють емоції такої сили, що словами не передати.

Нам так багато чого потрібно обговорити, але найголовніше вже вирішено. Це видно з наших поглядів.

І тепер точно ніхто не буде здатний нам перешкодити.

Кінець