Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

отож, вдовиця іншого замість того чи ціну за цього візьме". Святий же каже: "Не вимагає іншого виноградника, ані ціни за цього не шукає, але свого просить — віддай-бо виноградник її". Цариця ж рече: "Не протився давнім царським установленим законам, не на добро-бо тобі піде таке твоє супротивенство". Відповів Іван: "Не чини викриттів давніми уставами та законами, що їх язичницькі царі встановили; ніщо тобі не боронить знищити неправедного закона, а праведного установити, адже ти є цариця благочестива; віддай, отож, виноградника скривдженій, щоб не назвав тебе другою Єзавеллю, бо приймеш однаке з нею прокляття".

Коли це їй сказав, розпалилася цариця великим гнівом і наповнила криком палати, відкриваючи потаємну труту свого серця і горлаючи: "Я сама за себе маю тобі відомстити і через те не тільки не віддам жінці виноградника її, ані жодного замість того, а й ціни давати не повелю, а тобі за докуку кару учиню" І повеліла святого Івана силою викинути з палати. Із таким безчестям вийшов святий патріярх од цариці й повелів Євтихію, своєму архидияконові, під забороною, мовлячи: "Скажи дверникам церковним, коли цариця прийде до церкви, хай зачинять двері перед нею і щоб не давали їй ввійти до церкви, і всім, що з нею прийдуть; хай повідомлять їй, що Іван повелів так учинити".

Настало свято Воздвиження Чесного Хреста, і зібрався весь народ до церкви, і цар прийшов із боярами своїми, прийшла і цариця з усім двором своїм. Коли ж воротарі побачили, що вона йде, то зачинили перед нею церковні двері, не даючи їй, за патріярховим повелінням, усередину зайти. І коли слуги кричали: "Відчиніть пані цариці!" — відповіли воротарі: "Патріярх повелів її не пускати!" Вона ж наповнилася сорому та гніву і мовила із криком: "Дивіться і розумійте всі, яке безчестя мені чинить гнівливий чоловік той: усі до церкви безборонно заходять, мені тільки одній забороняє! Чи ж не можу я помститися йому і прогнати його з престола?" Коли так вона волала, один із тих, що з нею прийшли і котрий меча мав, оголив його і простяг руку свою, бажаючи мечем ударити в двері, і тоді всохла рука його і стала нерухома, неначе мертва. Побачила те цариця й усі, що з нею, злякалися вельми та й повернули назад. А той, кому всохла рука, зайшов до церкви і, ставши серед людей, велеголосно закричав: "Помилуй мене, владико святий, і зціли всохлу руку мою, що на святого храма піднялася, зогрішив, прости мені!" Святий же збагнув причину усохнення руки його і повелів обмити її в олтарній умивальниці, — і тоді зціліла. Всі ж люди, побачивши таке чудо, воздавали хвалу Богові. Не потаїлося це й перед царем, одначе цар, знаючи лихий норов царициний, мовчав, ніби нічого не відав. Святого ж Івана вельми любив і з насолодою його слухав, а цариця щосили про вигнання Іванове хитро гадала, що і здійснила невдовзі.

Швидко по тому прийшов до Царгороду святий Єпифаній, єпископ кипрський, на пораду Теофілову несучи із собою книги, написані супроти Оригена. І вийшов із корабля, зайшов до церкви святого Івана Предтечі, яка відстояла від міста за сім стадій, і, здійснивши Літургію, посвятив диякона супроти канонів, які не дозволяють єпископові нікого посвячувати у чужій пастві без повеління справжнього пастиря, по тому ввійшов до міста і поселивсь у якомусь невідомому домі. Іван же прочув про Єпифанієвий прихід і про те, що служив у церкві Предтечі і що супроти канонів диякона поставив у його єпархії, — не прогнівився на нього за це, знав-бо його за мужа святого й незлобивого, але послав молити його, щоб прийшов до нього і щоб мешкав у патріяршому домі з ним укупі, як і інші єпископи. Єпифаній же не зволив і бачитися з Іваном не захотів — догоджував-бо Теофілові — і відповів посланим: "Коли Іван не прожене з міста Діоскора та його чорноризців і коли не підпишеться на відкинення Оригенових книжок, то не матиму сопричастя з Іваном". Іван же знову через послів відповів Єпифанію: не належить перед соборним розсудом дерзновенно щось чинити. Вороги ж Іванові, прийшовши до Єпифанія, науськали його, щоб увійшов до церкви Святих Апостолів на празника і щоб перед усім народом Оригенові книги прокляв і вигнаних із Діоскором з Єгипту ченців щоб відкинув як оригенітів, та Івана щоби викрив, котрий оригенітів приймає і з ними погоджується. Назавтра зайшов Єпифаній до церкви, постаючи за благочестя, а Іван, почувши, що хоче чинити Єпифаній, послав до нього, говорячи: "Багато супроти канонів чиниш, Єпифанію. Спершу-бо літургісав та хиротонісав ти в моїй пастві без моєї волі, також із нами жити не захотів, тепер же находиш на Церкву мою, дерзаючи без соборного суду чинити відлучення: дивись-бо, щоб не вчинив у народі сум'яття, бо сам біду підіймеш". Це почувши, Єпифаній засумнівався і вийшов із церкви, чекаючи приходу Теофілового. Господь же, не попускаючи, щоб була жадна ворожнеча та гнів поміж своїх угодників, показував Єпифанію таємними звіщеннями, що Іван чистий є від усіх наклепів, як сонце, і через задрість людську оббріхування терпить. Почув-бо Єпифаній од багатьох людей про великі чесноти Іванові і про непорочну його віру й досконале життя і чудувався, що багато хто повстав на Івана й численні вини сплітають на нього, чекаючи, який кінець має бути ділу, що починається.

Цариця ж Євдоксія, почувши, що Єпифаній відсторонюється від Івана і не має з ним погодження, зрозуміла, що поміж них є гнів. І закликала Єпифанія до себе та й рече йому: "Отче Єпифанію, знай, що все царство Греко-римське під рукою нашою є, і тепер усю владу церковну тобі дам, коли мене послухаєш і зцілиш жалість серця мого та й учиниш те, що мислю". Єпифаній же каже: "Говори, дитино, і за силою нашою учинити подбаємо, що буде на спасіння душі твоєї". Тоді цариця гадала, що лестощами схилить Єпифанія до свого умислу, й почала казати йому про Івана, мовлячи: "Цей Іван став недостойний церковного правління і такого великого сану, бо постає на царя і не воздає належної нам честі. А ще, окрім того, говорить на нього багато хто, що єретиком є іздавна, і через те хотіли б собора зібрати і скинути його із того сану та іншого замість нього поставити, котрий міг би добре управляти Церквою, щоб царство наше відтепер було мирне". Так сказала цариця Єпифанію, від великого гніву уся аж трусячись, і знову рече: "Не варто