Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

Френк презирливо посміхнувся, і Мак-Кенті з Едісоном усміхнулися також.

— Ну, там видно буде, — зауважив останній. — Поки що він ще не господар газети.

Мак-Кенті, котрий ділився своїми думками тільки з Ковпервудом, почекав, поки вони залишаться наодинці.

— А що вони можуть зробити? — спитав він. — Ваша пропозиція — практична та розумна. Чому б місту не віддати вам цей тунель? Кому і навіщо він потрібен в такому вигляді, як зараз? А що стосується побудови петлі — так іншим компаніям це дозволили? Я так гадаю, що це все «Чиказька міська залізнична» та газові компанії каламутять воду і підбурюють усіх проти вас, укупі з цими чваньками зі Стейт-стрит. Мені вже не вперше мати з ними справу. Дайте їм зірвати хороший куш — і вони будуть репетувати, що це — чудова, високоморальна ідея. Дайте поживитися комусь іншому, і вони лементуватимуть про брудні махінації. На них нема чого звертати увагу. Муніципалітет у наших руках. Як тільки вони оголосять рішення — ваша справа в капелюсі. Нехай спробують довести, що тут щось нечисто. Мер — людина тямуща. Він хутко підпише те, що вирішать члени муніципалітету. А цей хлопчисько Мак-Дональд може теліпати язиком, скільки йому заманеться. Якщо він уже занадто зарвется, — зустріньтесь із його батьком. Ну, а Гіссоп — той просто старий дармоїд. Я ще ніколи не бачив, аби він підтримав якусь справді корисну для міста дію, якщо тільки вона не на руку Шрайхарту, або Меррилу, або Арнілу, або ще комусь із тієї зграї. Я їх не перший рік знаю. Моя рада — послати їх під три чорти і діяти. Вони присвоїли собі в місті владу, а ви її відберіть, і тоді відразу все піде як по маслу. Більше вони вже нічого задарма не отримають. Вони не дуже йшли мені назустріч, коли я потребував підтримки.

Але Ковпервуд мовчав, холодно зважуючи всі «за» та «проти». «Чи варто давати хабар Мак-Дональду-молодшому?» — питав він себе. Едісон вважав, що Мак-Дональд не може вплинути на результат справи. Зрештою, обдумавши все, Френк вирішив триматися раніше наміченого плану. В результаті репортери — ті, котрі завжди товклися в кулуарах муніципалітету і були пов’язані з депутатом Томасом Даулнінґом, головним поплічником Мак-Кенті в муніципалітеті, а також час від часу (по суті ж, доволі регулярно) зазирали в контору «Північно-чиказької транспортної», іншими словами — в нову елегантну контору Ковпервуда на Північній стороні, могли втямити, що вже незабаром муніципалітет прийме два важливих рішення, а саме: передасть «Північній компанії» в безстрокове та безоплатне користування — тобто просто подарує — тунель на Ла-Саль-стрит і дасть дозвіл на прокладку нової петлі міської залізниці вулицями Ла-Саль, Мунро, Дірборн і Рендолф. Френк під час інтерв’ю вельми барвисто розписував ті вдосконалення, які проводить і планує проводити далі «Північно-чиказька транспортна» й яке блискуче майбутнє це обіцяє Північній стороні і діловим кварталам міста.

Шрайхарт, Меррил та інші особи, пов’язані із «Залізничною компанією Західної сторони», негайно здійняли рейвах у клубах і редакціях газет, штовхаючи Брекстона, Рікетса, молодого Мак-Дональда й інших видавців на Ковпервуда. Всі вони шалено заздрили Френкові та його запаморочливим успіхам. «Про те, що інші компанії цілком безоплатно отримували від міста різні привілеї, так виглядало, встигли вже забути», — саркастично зауважив із цього приводу новий магнат.

Спритна махінація, яку Ковпервуд провернув із чиказькими газовими компаніями, його смілива, хоча і без­успішна спроба проникнути в чиказький «вищий світ», його філадельфійські пригоди, яких він не приховував, — все це змушувало ультраконсервативних функціонерів міста ставитися до нього вкрай насторожено. У «Кронікл», газеті, що фінансувалася Шрайхартом, з’явилося повідомлення під заголовком «Зухвале привласнення міського тунелю». Це був різкий випад, і Френк оскаженів. З іншого боку, «Прес», газета Гейґеніна, зустріла проект побудови нової петлі напрочуд сприятливо і висловила тільки певний сумнів щодо тунелю — чи слід віддавати його Ковпервудові зовсім безоплатно. Інший видавець, Гіссоп, вважав своїм обов’язком заявити, що чисто номінальної компенсації за тунель, певна річ, недостатньо, і крім цього, якщо вже вирішувати будівництво петлі, то потрібно зобов’язати при цьому «Північну компанію» замостити надані в її розпорядження вулиці, піклуватися про їхній ремонт та освітлення. «Інкваєрер», в якому все ще порядкували пан Дюбуа і пан Мак-Дональд-молодший, метав громи та блискавки. Чикаґо не віддасть свої тунелі без­оплатно. Ніяких концесій на прокладку нових ліній у діловій частині міста! Правда, на адресу самого Ковпервуда не було сказано ні слова. «Ґлоб», часопис пана Брекстона, висловлював упевненість, що спроба заволодіти тунелями не увінчається успіхом, а петлю пропонувалося прокласти по Стейт-стрит, або по Вобеш-авеню, або по обидвох цих вулицях (де, до слова, містилися крамниці пана Меррила), бо це нібито створить більше зручностей для населення. Такі замітки з’являлися день у день, і це достатньо красномовно свідчило про те, якою мірою газетна полеміка відображала справжні інтереси населення.

Френк, котрий не бажав рахуватися ні з ким, незмінно самовпевнений, виявляв повну байдужість до підступів ворогів, хоча в душі і дратувався, що саме так скінчилися всі його загравання з пресою! Що ж, Мак-Кенті мав рацію — треба діяти, потрібно перш за все показати їм свою силу. Коли заново прокладеними шляхами побіжать вагони канатної залізниці й яскраво засяє вогнями відремонтований тунель, коли пробкам і тисняві біля мостів буде покладено край, населення побачить, яку користь приніс місту Френк Алджернон Ковпервуд, і стане на його бік.

Нарешті все було готове, і проект махляра протягли через муніципалітет. Мак-Кенті, не будучи цілком упевнений у результатах справи, наказав поставити собі крісло-гойдалку прямо в залі нарад. У цьому кріслі він сидів весь час, поки обговорювався проект. Не більше як сторонній глядач на вигляд, але спражній натхненник і режисер цієї постановки по суті. Всі, в тому числі і Ковпервуд, дізналися про вчинок Мак-Кенті, коли нічого вже не можна було вдіяти. Прочитавши доволі уїдливий опис цієї витівки в часописах, Едісон і Відер, немов за командою, здивовано підняли брови і тут же спохмурніли.

— Е-е, груба, я б сказав, робота, — протягнув Еді­сон. — Я думав, що у Мак-Кенті більше такту. Ось воно — ірландське виховання.

Александр Рембо, незмінний прихильник і шанувальник Ковпервуда, переглянувши газети, не повірив своїм очам. Невже Френк і справді злигався з цим пройдисвітом Мак-Кенті й остаточно знехтував громадською думкою? Новий проект здавався панові Рембо настільки діловим і доцільним, що він рішуче не розумів, як можна проти нього заперечувати і навіщо Мак-Кенті та Ковпервудові знадобилося вдаватися до