Джонатан Свіфт - Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт

що Англія (люба моя батьківщина), як підраховано, виробляє їжі втричі більше, ніж її жителі можуть спожити, так само, як і чудових напоїв, виготовлених з зерна або з соку деяких плодів. У такій самій пропорції ми маємо й усе потрібне для життя. Проте, щоб задовольнити жадобу розкоші та нездержливість самців і чванливість самиць, ми відвозимо більшу частину найпотрібніших нам самим припасів у інші країни, а звідти привозимо інші, що сіють серед нас недуги, безумства та розпусту. А через це багато кому з нас доводиться забезпечувати собі прожиток жебрацтвом, крадіжками, грабунками, шахрайством, звідництвом, кривоприсяжництвом, лестощами, підкупами, торгівлею виборчими голосами, ворожінням по зірках, пустопорожньою писаниною, отруйництвом, розпустою, святенництвом, наклепами, вільнодумством та всякими такими ділами. Всі ці слова були зовсім незрозумілі для нього, і я мав чимало клопоту, поки розтлумачив їх.

Далі я пояснив: вино з чужих країн ми довозимо не тому, що нам бракує води або інших напоїв, а тільки заради того, що ця рідина має властивість звеселяти нас, туманячи нам голову. Вона розвіює сум, викликає в уяві дивовижні, химерні видіння, живить надію і проганяє страх, на деякий час позбавляє здатності розумно міркувати і, нарешті, відібравши нам ноги, вкидає в глибокий сон. Правда, прокинувшись, ми почуваємо себе недужими й пригніченими, і взагалі треба визнати, що вживання цієї рідини спричиняється до численних хвороб, скорочує наше життя і робить його нещасливим.

До всього цього я додав, що більшість нашого населення живе з постачання різних потрібних речей та предметів розкоші багатим людям і одне одному. Дома я, наприклад, звичайно ходжу в одежі, виготовленій працею не менш як ста ремісників. Ще більше людей працювало над спорудженням і оздобленням мого будинку, а щоб убрати й прикрасити мою дружину, їх треба у п'ять разів більше.

В наших розмовах я не раз уже згадував про те, що багато моїх матросів померли від хвороб, і тепер надумав розповісти його милості про людей, які живуть із лікування хворих. Але тут я натрапив на надзвичайні труднощі і насилу спромігся пояснити хазяїнові, що таке хвороба. Він добре розумів, що кожний гуїгнгнм слабне за кілька днів перед смертю, що інколи він може випадково забити ногу. Але йому здавалося неможливим, щоб природа, яка робить усе досконало, дозволила хворобам розвиватись у нашому тілі, і він попросив пояснити йому причини такого незбагненного лиха. На це я відповів, що ми споживаємо безліч страв, які діють на нас протилежно одна одній; що ми їмо, не почуваючи голоду, і п'ємо не спонукані до цього спрагою; що в нас заведено сидіти цілі ночі й пити міцні напої, нічим не заїдаючи, а це все схиляє до безділля, викликає запалення в нашому тілі й розладнує травлення. Далі я розказав, що продажні самиці єгу - повії - розносять особливу хворобу, від якої в тих, хто побуває у їхніх обіймах, починають гнити кістки, і що як ця, так і багато інших недуг переходять від батька до сина, і тому багато хто з нас з'являється на світ, уже несучи їх у собі; що неможливо перелічити всі хвороби, які вражають людину, бо їх не менше ніж п'ять чи шість сотень і чіпляються вони до всіх частин нашого тіла; одне слово, кожен наш орган, як зовнішній, так і внутрішній, має свої, властиві йому немочі. Щоб боротися з ними, у нас навчають особливих людей, які лікують або вдають, ніби лікують хворих, і я, знаючись трохи на цих справах, на бажання його милості можу розповісти про таємниці та способи їхнього мистецтва.

Головний принцип їхньої науки полягає в тому, що всі хвороби походять від переповнення, і звідси вони роблять висновок, що насамперед треба зовсім спорожнити живіт - або природним шляхом, або ж через рот. Вони беруть трави, мінерали, смоли, олії, скойки, солі, соки, водорості, послід, кору з дерев, змій, жаб, павуків, кістки й м'ясо померлих людей, птахів, звірів та риб і роблять суміш, таку гидку й нудотну на смак та запах, що шлунок зараз же з огидою викидає її назад; і це вони називають блювотним. Іншим разом, приготувавши з тих же припасів та ще з тої чи тої отрути такі самі мерзенні й нестерпні для кишок ліки, вони змушують хворого вводити їх через верхній або нижній отвір (як заманеться лікареві). Ліки ці, послабляючи кишки, женуть усе вниз і звуться проносним або клістиром. Оскільки природа (так твердять лікарі), яка призначила передній верхній отвір тільки для впровадження всередину твердих та рідких речовин, а задній нижній для випорожнювання, під час хвороби, як дотепно запевняють ці штукарі, неначе вибивається з сідла, то, щоб повернути її на місце, з тілом хворого треба поводитися навпаки, впроваджуючи тверді та рідкі речовини у відхідник, а випорожнювання роблячи через рот.

Але, крім справжніх хвороб, у нас є ще й уявні, проти яких лікарі винайшли і уявне лікування. Ці недуги мають свої назви, і для кожної з них є спеціальні ліки. На них завжди хворіють самиці наших єгу.

Особливо відзначається це поріддя лікарів своїми передбаченнями, і тут воно рідко помиляється. Коли хвороба справжня й більш або менш небезпечна, лікарі звичайно пророкують смерть, бо вона завжди в їхній спромозі, чого не можна сказати про одужання. А якщо після того хворому несподівано покращає, то вони, щоб їм не дорікали за хибне передбачення, вміло підтверджують перед світом свою мудрість, вчасно давши хворому відповідну кількість ліків. Завдяки цьому вони бувають надзвичайно корисні для чоловіків та жінок, яким набридло їхнє подружжя, а також для старших синів, міністрів і часто для володарів.

Мені вже раніше час від часу доводилося розмовляти з моїм хавяїном про природу урядування взагалі і, зокрема, про чудову англійську конституцію - предмет слушного подиву й заздрощів у всьому світі. Та коли я цього разу випадково згадав про міністрів, він трохи перегодя звелів мені пояснити, яких саме єгу я називаю цим словом.

Я розповів йому, що перший, або головний державний міністр,197 про якого я говоритиму,- це створіння, що не знає ні радощів, ні смутку, ні любові, ні ненависті, ні жалю, ні гніву; в кожному разі, він не виявляє ніяких пристрастей, крім невситимої жадоби багатства, влади й титулів. Слова він уживає для чого завгодно, тільки не для того, щоб висловлювати свої думки. Правду він каже лише тоді, коли хоче, щоб її вважали за брехню, а бреше тоді, коли бажає, щоб йому повірили. Тих, кого