Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

— Що ж, саме такої відповіді й слід було очікувати від того, чия пам'ять напрочуд коротка!

— Але ваша світлосте!..

— Мовчати!!!

Від гніву, що розпирав його, князь напружився й затремтів, обличчя почервоніло, вуса хижо настовбурчилися.

— Що скажеш на своє виправдання, служнику недбайливий і забудькуватий, коли я тобі про дещо нагадаю?!

— Ваша світлосте!..

— Отож, окрім усього іншого, ми домовилися, що Северин стане діяти в суворій відповідності з моїми вказівками й розпорядженнями. Хіба ж не було між нами такої угоди?!

— Було, аякже! — охоче підтвердив Дем'ян, який здавався трохи розчарованим, незважаючи на гостроту моменту.

— Ще б пак, спробував би ти заперечити... Адже саме тобі наказав я бути гінцем між мною й братом твоїм меншим, само ти повинен був передавати мої розпорядження, як діяти Северину, чи не так?!

— Ну, так... Просто без цього не обійтися, от я й подумав, що це само собою зрозуміло, тому...

— Само собою?! Ах, отже, само собою?..

Старий князь підхопився з крісла так різко, що Дем'ян відсахнувся від несподіванки, і заволав:

— Само собою нічого не робиться, дурню!!! Запам'ятай — а–ні–чо–гі–сінь–ко–о–о!!! І от саме тому, що ти не усвідомив важливості своєї ролі, все у вас і пішло догори дриґом!!! Зрозумів?!

Дем'ян убито мовчав. Костянтин Василь трохи заспокоївся, якнайкраще закутався в теплу накидку, знов опустився в крісло й продовжив:

— Отже, давай–но пригадаємо, що сталося в останні кілька місяців... Коли саме ти приїжджав від Северина до мене?

— Тільки один раз і приїжджав, у вересні.

— Коли повернувся в його військо?

— Тоді ж, у вересні, і повернувся.

— А потім?

— А потім Северин зі своїми козаками пішов у Білу Русь. Ну, і я з ним, зрозуміло.

— А до мене чому перестав приїжджати?

— Та далеко ж... і небезпечно їздити стало, — здивувався Дем'ян, подумавши, що князь Острозький повинен без зайвих пояснень розуміти причину його тривалої відсутності. — Шляхтичі на Северина до того озлилися, що його посланців перехоплювати стали.

— Припустимо. Але скажи, хіба дозволяв я тобі припиняти поїздки?

— Не було такого, ваша світлосте, але...

— Отакої!!! — очі старого магната метали блискавки. — Я розумію, що курсувати між мною й бунтівниками стало небезпечно, однак я не дозволяв тобі зовсім припиняти ці поїздки. Ти сам вирішив так вчинити, сам! І Северин, на цілих три місяці втративши моє керівництво, почав щосили сваволити. Скажи–но, що там за дурнувату пісеньку тепер наспівують у вашому війську?

— Пісеньку?! — сторопів Дем'ян, який рішуче не розумів, звідки Костянтину Василю відомі настільки незначні, навіть дріб'язкові речі.

— Ну, так. Отже, що ж це за пісенька така?

— А–а–а... До чого ж тут пісенька!.. — чи то запитав, чи то здивовано вигукнув Дем'ян.

— До того, саме до того, — передражнив його князь.

— Та так... склав хтось. Хіба ж я знаю?! Звідки?..

— Отакі справи! — зітхнув Острозький. — Рідний брат вільного отамана не знає, що коїться у війську Наливайка. Гарний помічник, нічого сказати.

— Але до чого тут якась дурнувата пісенька?! Зробіть ласку, поясніть мені, ваша світлосте, бо я зовсім нічого не розумію.

І помовчавши трохи, додав:

— І звідки ваша світлість довідалися про усе це?..

— Бродячі кобзарі й лірники донесли цю мерзоту сюди, поки ти, жалюгідний боягузе, голову свою оберігав.

— Кобзарі з лірниками?..

Дем'ян досадливо поморщився, бо не врахував такої можливості.

— Я чекаю твоїх пояснень, — нагадав Костянтин Василь.

— Нема чого мені пояснювати, ваша світлосте. Не я ж це склав.

— А хто ж тоді?

— Люди.

— Ой, Дем'яне, Дем'яне, дивись мені, не крийся! — старий князь погрозив йому пальцем. — Диму без вогню не буває, а крамольні пісеньки в козацькому війську самі по собі не складаються. На те має бути вагома причина.

— Отут ви маєте рацію, ваша світлосте! — напружене обличчя князівського радника одразу ж розпогодилося. — Адже у вересні, під час мого останнього приїзду, ви саме й повеліли потихеньку готувати військо...

— Ага, бачиш, от ти й згадав ще про одну нашу домовленість! — з переможним виглядом прорік князь Острозький. — То нагадай, що я повелів зробити тоді, у вересні?

— Ваша князівська світлість повеліли підготувати військо до ідеї зміни влади і проголошення нового короля. Робити це потрібно було з таким розрахунком, щоб одразу ж після проголошення новоявленому королю можна було б негайно спертися на злагоджену військову силу...

Костянтин Василь помахом руки дав зрозуміти, що сказаного цілком достатньо. Після недовгого мовчання заговорив майже ласкаво:

— Що ж, ось тепер переді мною знов колишній князівський радник, якого я звик бачити завжди! От тепер і розкажи, як же ви почали обговорену підготовку хоробрих козаків?

— Та дуже просто! Коли ми перебували в Слуцьку, Северин візьми та й запитай на нараді старшин: а що скажете, панове, якби на землях наших багатостраждальних з'явився свій король?! Треба ж нам щось робити, якщо сейм ніяк не може вибрати народу гарного короля...

— І що ж козацька старшина на