Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

і Дем'ян полишили світлицю. А старий князь, який тільки–но нарікав на втому, легко підхопився зі свого крісла, підійшов до високого стрілчастого вікна і став там, оглядаючи околиці засніженого Острополя. Думав при цьому, ясна річ, про чудесні перспективи, що відкриваються перед ним — найзаможнішим з роду магнатів Острозьких.

Це добре, що Северин Наливайко хоробрий, чесний, але недостатньо розумний для того, аби до кінця зрозуміти тонку гру старого князя. Окрім того, як і покійний полковник Косинський, пан вільний отаман — вояк до мозку кісток. Брат його Дем'ян більш кмітливий, та на жаль, не князівської він крові! Ах, не тієї крові...

Отже, виходить, що доля Наливайка — так і не довідавшись про своє шляхетне походження, служити таємною зброєю в руках магнатського дому Острозьких... до якого він насправді належить по крові! За допомогою цієї зброї можна поступово вимотати й послабити інших князів, а за першої ж нагоди і проти католицьких магнатів бунт спрямувати. Причому без жодного ризику для себе: адже навіть у випадку провалу всієї витівки гнів Польської Корони впаде на безпосереднього бунтівника, а не на того, хто таємно ним керував і продовжує керувати...

Однак Костянтин Василь вірив в успіх власної інтриги. З усіх розрахунків виходило, що незабаром, дуже незабаром Северин Наливайко, нічого не тямлячи, власною шаблею прокладе колишньому своєму господареві шлях на королівський трон. Отоді й згодиться таємний вміст скриньки, успадкованої від предків!

* * *

Найближчі прогнози князя Острозького збулися всього лише через півроку. Ледь проминули лютневі морози, як козачі загони припинили тероризувати русинську шляхту й виступили на Молдавію. Але внаслідок взаємної недовіри й постійного суперництва окремих отаманів похід досить швидко зазнав краху. Оцінивши ситуацію, Северин Наливайко вийшов з кампанії, запропонувавши свої послуги Габсбургам, які намагалися відвоювати в турецького султана Угорщину. Однак і тут не затримався, вже у вересні 1595 року попрямувавши на Волинь. На прощання вільний отаман одержав від імператора Рудольфа ІІ особистий штандарт і дозвіл звертатися по допомогу в майбутньому, якщо виникне така потреба.

Саме тоді немовби грім прогримів серед ясного неба: у Молдавію вступили війська Польської Корони, тим самим перешкодивши боротьбі решток козацької армії проти татар й їхніх союзників–валахів! Запорожцям лишилося одне: вертатися додому... де на них чекав Северин Наливайко. Виголосивши при зустрічі полум'яну промову про священний обов'язок захисту рідної землі, а також про прийдешнє торжество православної віри й посоромлення католицтва, Наливайко домігся одноголосного підтвердження іншими отаманами свого верховенства над усіма силами повстанців.

Після цього об'єднана армія наливайківців і запорожців рушила на північ у білоруські землі. Був зайнятий Слуцьк, звідки на шляхту знов посипалися знайомі вже вимоги про прийняття козацьких порядків. Поки гетьман великого князівства Литовського Криштоф Радзивілл спішно збирав посполите рушіння для боротьби з неочікуваною пошестю, козаки гуляли північними землями, як хотіли.

І тільки в грудні 1595 року, стомившись одержувати численні скарги на повстанців, його королівська величність Сигізмунд III Ваза наказав коронному гетьманові табору Станіславу Жолкевському втихомирити «чернь, що зарвалася понад всяку міру».

Водночас єпископ Луцький Кирило Терлецький і єпископ Володимирський Іпатій Потій, керуючись королівським універсалом, відправилися в Рим, щоб представити папському престолу 33 статті майбутньої Берестейської унії. Хоча її урочисте проголошення було намічено на жовтень наступного — 1596 року, ця «міна» підірвала ситуацію в Речі Посполитій значно раніше...

Глава 13
Парламентер–невдаха
Острозький замок, початок січня 1596 року

Дем'ян обережно переступив поріг світлиці й тихенько запитав:

— Дозволите увійти, ваша світлосте?

Костянтин Василь не відповів. Продовжуючи дивитися на палахкотливі поліна у величезному каміні, він трохи підняв ліву руку й махнув долонею, запрошуючи гостя наблизитися до свого крісла.

— Дозвольте довідатися, що стало причиною...

Не давши прибульцю договорити, старий князь промимрив роздратовано:

— Міг би й сам здогадатися, що я покликав тебе через найдурнішу свавільність твого брата Северина. Тебе, Дем'яне, я завжди вважав і дотепер вважаю набагато розумнішим від нього. Ти більш здібний у справах, що вимагають кмітливості й спритності. Тому тепер...

Острозький посумнішав, оцінююче огледів головного радника й зітхнув:

— Якщо й тепер ти нічого не розумієш, то можу припустити лише одне: із геть незрозумілої причини ти намагаєшся в моїй присутності прикинутися блазнем гороховим.

— Ваша світлосте!..

— Замовкни, Дем'яне, і послухай мене не перебиваючи!

Оскільки князь заговорив на підвищених тонах і набурмосився сильніше, ніж зазвичай, радник розсудливо замовк.

— Отак краще, — старий магнат трохи пом'якшав, перш ніж запитати: — А тепер пригадай–но, про що ми домовлялися торік, зустрівшись в Острополі? Нумо?..

— Як же не пам'ятати, ваша світлосте! Ми домовилися, що станемо триматися разом і діяти заодно. Що Северин поскубуватиме шляхтичів доти, доки вони захисту у вашої світлості не почнуть просити, тому що більше просити не буде в кого.

— Ну а далі?..

— Ну, Северин весь цей час шляхту нашу православну потихенечку й поскубував, як і було домовлено. А підзбирав грошиків — то відразу й у похід на бусурманів відправився. Потім знов додому...

— Добре. А про що іще ми домовилися, не пригадаєш часом?

— Про що іще?..

Дем'ян розгублено озирнувся на всі боки, немовби розраховуючи виявити загублений предмет договору, і пробелькотав запинаючись:

— Та–а–а... Неначебто все...

— Тобто більше ні про що? — князь хитро примружився.

— Начебто ні про що істотне ми більше не домовлялися, — Дем'ян намагався говорити якомога впевненіше.

— Он воно як!!!

Костянтин Василь підібгав губи, ляснув долонею по підлокітнику