Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але ж він Рокитнянську пустош на свої гроші обживав, Рокитне саме він заснував! — не вгамовувався Дем'ян. — А бути управителем там же, де ти зовсім нещодавно був повноправним власником, зовсім невесело...
— А яка кому користь від цих володінь?! Треба раз і назавжди зрозуміти просту річ: люди поділяються на тих, хто воює, і тих, хто управляє. Косинський народився, жив і до самої смерті залишався вояком, йому не маєтком володіти потрібно було, а різні пригоди шукати. Дружина померла, діти дорослі самі по собі живуть — ну і який же він після цього власник маєтку?.. Він міг би тільки чужим управляти, не своїм. От син мій Януш іншу вдачу має, тож йому й володіти Рокитним! Загалом, Косинський сам у всьому винен... Втім, ми відволіклися від головного.
Легким помахом руки князь запросив обох братів підійти до свого крісла і заговорив стишено:
— Головне в тім, що ти, Северине, повівся набагато розумніше, ніж свого часу покійний пан полковник, вирішивши спертися на підтримку магнатів Острозьких, а не судитися й не воювати з нами.
— Воювати з вашою милістю?! Та як можна!.. — здивувався Наливайко.
— От і я про те саме тлумачу, — кивнув Острозький, — і братові твоєму Дем'яну постійно милість роблю. Чи правда це, Дем'яне?
— Щира правда, ваша княжа світлосте! — негайно підтвердив той.
— Ну отож! І все це надзвичайно мудро. Отже, кажу вам обом: триматимете мою сторону й далі — усе у вас у житті вийде!
— А що має вийти?..
Старий князь лукаво примружився:
— Твоя боротьба проти бусурман, Северине, повинна нарешті увінчатися успіхом. Але от у чім лихо: всіма справами в Речі Посполитій заправляє сейм, що хоче бачити на чолі нашої держави тільки короля–католика! У православної ж русинської шляхти духу бракує, щоб повернути справи на свою користь, а поки цього не станеться, не буде спокою нашим землям від татарви проклятущої. Отже...
Костянтин Василь значуще замовк.
— Як же все це зрозуміти? — не витерпів Северин. Дем'ян же промовчав, терпляче вичікуючи.
— А отак і зрозуміти, що в Речі Посполитій незле би порядки поміняти, — очі старого князя зненацька блиснули. — Необхідно зробити так, щоб сейм нарешті обрав нового короля, більш згідливого, ніж Сигізмунд III Ваза. Або поставити на чолі наших земель власного володаря, щоб не вимолювати захист у короля–католика.
— Ваша світлосте, це дуже мудра думка, — підтримав ідею Дем'ян.
— О, так, ваша милосте, тепер я цілком розумію, що потрібно робити! — зрадів Северин, але одразу спитав: — А хто може стати наступним королем?
— Тихо ти!.. — стримав запал брата Дем'ян. — У такій справі сім разів відміряти треба, а ти вже поперед батька в пекло рвешся.
Тут він мимоволі осікся, кинувши збентежений погляд на Костянтина Василя.
— Нічого, Дем'яне, усе гаразд, — махнув рукою князь. — Це народна мудрість, на яку ображатися нерозумно. Мені зараз головне — щоб Северин припинив сваволити, бо лихо і на мене, й на себе накличе, і всю справу нашу під загрозу поставить.
— Я, ваша милосте?! — здивувався вільний отаман.
— Ти, Северине, саме ти.
— Та я ж у жодному разі, ваша милосте!..
— Невже?! — князь Острозький суворо набурмосився. — А хто відмовився виконувати вказівки, які від мого імені передав тобі Дем'ян? Хто заговорив при козаках про Криштофа Косинського? Хто не вважав за потрібне подумати, що робитиме далі — чи не ти, Северине?
Переконавшись у справедливості докорів колишнього пана, Наливайко засмучено нахилив чубату голову. Тоді Костянтин Василь продовжив:
— Тим часом, справа твоя маленька: не сушити голову над тим, кого королем проголосять, а переконувати шляхтичів у необхідності такої зміни! Чим слабшою стане наша православна шляхта, тим сильніше виділятиметься міць магнатів Острозьких. Захисту просять у сильнішого... Тож нікуди наші непокірливі князьки не дінуться, всі вони у мене от де будуть!
Старий князь здійняв над головою міцно стиснутий кулак.
— А коли в мене захисту стануть просити, отоді й вирішимо, хто королем стане. Але тільки тоді вирішимо, не зараз! Зрозумів мене, Северине?
— Зрозумів, ваша милосте, от тепер справді зрозумів!
— А ти, Дем'яне, зрозумів?
Той лише мовчки кивнув.
— От і добре, що обидва зрозуміли. А тепер ідіть собі, дайте відпочити старому. Я все ж таки сьомий десяток на цьому світі доживаю...
— Не насмілюємося більше турбувати вашу княжу світлість! — і низько вклонившись новоспеченому союзникові у боротьбі за звільнення рідної землі від бусурманської погані, брати позадкували до дверей.
— Так–так, йдіть. Я пробуду тут до завтра, потім повернуся в Острог. Можливо, звідти надішлю листа, в якому роз'ясню докладніше певні моменти сьогоднішньої нашої розмови. А може, напишу згодом... Я ще сам не вирішив. Стривайте, от іще забув!..
— Що, ваша милосте?
— Дем'ян відправиться в Острог зі мною, — князь кивнув помічникові. — Раптом з листом треба буде щось на словах повідомити... Справа це дійсно важка, і не все паперові довірити можна.
— Як буде завгодно вашій милості, — відповів Дем'ян.
— Тільки ти вже, Северине, прислухайся уважно до кожного мого слова. Щоб більше мені не сваволив. Гаразд?
— Усе тепер зроблю, як треба, — підтвердив пан вільний отаман.
— Ну, от і добре. А тепер йдіть.
Глибоко вклонившись Костянтину Василю, Северин
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалені шахи», після закриття браузера.