Дорота Тераківська - Дочка Чарівниць

— …якраз про це я й кажу, пане, — тріумфально промовив Буду. — Твій син — єдиний, хто може змінити долю цієї країни, яку їй провіщає Пісня, і водночас — долю цілого твого роду, — прошепотів Буду.

Коли його володар здивовано роззявив рота й замовк, Буду мовив далі:

— Треба тільки, пане, щоб твій син одружився з цією дівчиною.

Урґх в німому здивуванні ще ширше роззявив рот, проте його брови грізно насупилися. Здавалося, король вибухне зараз шаленим гнівом. Однак за мить чоло його розпогодилося, а злість змінило зацікавлення.

— І чого ти хочеш цим домогтись?

— Твій син через шлюб із останньою дочкою з роду Люілів, володарів і засновників цієї країни, здобуде право владарювати над цим народом, моральне й дійсне право. Бо він врятує їй життя і посадить на трон. І таким чином пророцтва Пісні Єдиної сповняться. Ти тільки подумай: за пророцтвами Пісні Люілі повернуться на свій трон, причому без крові. І водночас ти, пане, і твій рід не втратите престолу. Ми перехитримо Пісню! А народ цієї країни, з яким у нас одні клопоти, повірить, що Пісня повністю здійснилася, що, зрештою, герольди оголосять відразу після шлюбу Айока з цією Істотою. І народ перестане бунтувати!

Урґх спершу втратив здатність розмовляти і, поки слухав Буду, на його обличчі відбивалися все нові й нові почуття. Врешті він зареготав — голосно й радісно:

— А щоб його!… Оце головешка у тебе, Буду. Даю тобі лицарський пояс у нагороду за те, що ти вигадав. Хоча можеш бути певен: на лицаря ти не схожий. І я тебе озолочу, Буду! Ти справді наймудріший у цій країні. Тепер вони хай собі співають Пісню Єдину, але Вона вже нам не загрожує! Нехай собі затівають змови, щоб мій син віддав Варґхрові свої права спадкоємця трону! А от і не віддасть! Я вже знаю, Буду, що зроблю тебе моїм першим міністром. І даю тобі мішок золота на добрий почин!

Лисяче личко Буду засвітилось. Справді, сьогодні найзнаменніший день його життя. Задля цього дня зрадник ціле своє життя трудився. І нарешті отримав нагороду. З пахолка, що притримував повіддя Урґхового коня, він став служником у покоях, потім — дорадником. А зараз?.. Він, що народився рабом — бо хто ж пам’ятає ті небилиці про давнє Велике Королівство — стане міністром і даватиме лицарям накази свого володаря!

— А тепер, хоча вже ніч, вели збудити майстрів, — сказав Буду своєму панові зовсім новим, рішучим голосом. — Пам’ятай, що у скарбниці дівчина без повітря невдовзі задихнеться. Треба швидко оббити деревом одну з менших кімнат, у вікна вставити найтовстіші шибки. Ніде не мусить залишитись жодної шпаринки, крізь яку могла би прослизнути миша. Зробимо міцні дубові двері з маленьким віконечком з найгустішими ґратами, через яке будемо подавати їй їжу… Крім мене, тебе і… — тут Буду захихотів, — нареченого, ніхто не матиме права туди заходити. Ця кімната матиме подвійну роль: звідти наша безцінна здобич не втече, перекинувшись, скажімо, на мишу, і водночас там до неї не доберуться ті, що хотіли би бачити на троні Варґхра, і не вб’ють. А під дверима буде стояти подвійна сторожа.

— А нащо йому, цьому дурневі, моєму синові, туди заходити? — вереснув Урґх. — Вистачить з нього, коли побачить наречену у день шлюбу! А шлюб влаштуємо цього ж тижня!

— Мій пане, до твого сина, який так дуже тобі нелюбий, напрочуд приязно ставляться всі твої раби. Ніхто про це, крім мене, не знає, але він підкорив серця всіх твоїх слуг на кухні…

— Єдиний королівський син водився з рабами на кухні?! — заревів Урґх. — Усім зрубати голови, щоб ніхто про це не довідався!

— Не кричи на нього, пане, і залиш слуг із кухні в спокої. Я стежив за кожним його кроком, на всяк випадок, і знаю, що тільки завдяки приязні з рабами він зміг повністю вивчити цю кляту Пісню, а коли вивчив, виявилося, що лише він може її тлумачити. Ці раби, самі того не хотячи, нам прислужилися, і хтозна, чи вони ще на щось не згодяться. Завдяки ним і Айокові ця дівчина лежить тепер у твоїй скарбниці, наче найцінніша її перлина…

— Правду кажеш, Буду, — неохоче згодився Урґх.

— Та це ще не все. Це ж тільки Айок зможе завоювати приязнь цієї дівчини. І вона не опиратиметься шлюбу. Зрозуміє, що це для неї єдиний шанс врятувати життя. Скажемо їй так: або шлюб, або вогнище.

— У тебе є голова на в’язах, Буду! — ласкаво визнав Урґх. — Сам би я до такого не додумався. Ані тим паче ніхто з моїх лицарів чи міністрів… Тож іди, видай накази майстрам, а я нарешті посплю. Після стількох безсонних ночей вперше спатиму без кошмарів!

Урґх голосно позіхнув раз і вдруге, а потім як став, так і впав на широке, вкрите шкурами ложе і майже відразу захропів. Він не бачив, як Буду, низько кланяючись, вийшов із кімнати. Тим паче не бачив він стрункої фігурки Айока, що безшумно вислизнув з-за завіси. Ніхто з вартових, які стерегли покої владаря вдень і вночі, не здивувався, побачивши сина, що виходить з батьківських покоїв. Хіба це дивина?

Урґх голосно хропів уві сні. Буду, переповнений завзяттям, хоча й була ніч, стежив за приготуванням дерев’яної кімнати-клітки, що на ранок уже мала бути готова. Айок же…

Айок не спав, а голова в нього аж кипіла від мінливих, на диво бентежних думок.

«Таки цей Буду розумний, — думав він. — Люелле, бо ж таке ім’я має носити ця дівчина, напевно, вродлива. У неї золоте пшеничне волосся, а очі глибокі, сіро-блакитні, як