Олєґ Панфілов - Антирадянські історії

Лобов оголосив, що військові витрати СРСР становлять одну третину і навіть більше від ВНП (260 мільярдів рублів за цінами 1988 року, тобто понад 300 мільярдів доларів). Досі військові аналітики сперечаються про цифри, але для Кремля підтримка воєн була важливіша за соціальну програму і розвиток технологічної промисловості, здатної конкурувати із західною.

На 1980-ті роки Радянський Союз почав руйнуватися зсередини: бюджет не міг витримати військових витрат, розвалювалося сільське господарство, почали порожніти полиці магазинів. Кремль продовжував воювати, це вже стало не просто звичкою — війна перетворилася на спосіб існування величезної імперії. У Берліні була фізична стіна — з металу й бетону, але скільки ще було таких «стін», що їх споруджували відряджені радянські військові в різних країнах світу. СРСР почав зводити стіни по всьому світу, але за ними вже не можна було сховатися. Після початку чергової війни — введення військ в Афганістан, проти радянських маразматиків почали боротися. Не зброєю, а економікою, як зараз у зв’язку зі зведенням чергової стіни — в Україні. І СРСР не витримав, помер, на жаль, не остаточно.

Труп ожив майже відразу. Напівживий, він почав зводити нові стіни, тепер усередині колишньої імперії. Радянські генерали нагадували вовкулаків, які ніяк не можуть напитися крові. Вони намагалися відновити імперію, вбиваючи з кожним конфліктом усе більше людей. Майже одночасно почалися війни в Абхазії, «Південній Осетії», Карабаху і Придністров’ї. Коли там звели нові стіни, навалилися на Ічкерію. Тепер Кремль обрав іншу тактику — він почав підбурювати між собою людей різних національностей, які до цього жили разом століттями. Тактично ці війни повторювали всі попередні радянські, але приводи були вже інші. Тепер замість соціалістичного загального щастя пропонувався сепаратизм, замішаний на дрімучому націоналізмі.

Усі чотири війни розбудили обопільні національні претензії — абхази й осетини почали ненавидіти грузинів, вірмени — азербайджанців, змішане населення Придністров’я — «румунів», як вони називають молдовців правобережжя Дністра. Тепер у Кремля з’явилася впевненість, що нові стіни будуть «міцніші», ніж бетонні, — націоналізм, замішаний на крові, живе десятиліття. Тепер, через 20 років, Путін відновив стару традицію та почав зведення чергової стіни — вже в Україні, за тими самими правилами — націоналізм, але вже з новими відтінками, змішаними з міфом про відновлення «Вєлікой Россії». Він, вочевидь, погано знає історію смерті СРСР і методи боротьби проти тоталітарного імперіалізму за допомогою санкцій.

Берлінську стіну почали зводити 13 серпня 1961 року, коли апетит СРСР був угамований захопленням Східної Європи під час Другої світової війни. Був створений «східний блок» — об’єднання СРСР і окупованих країн, де був насильницьки запроваджений соціалістичний лад. Не всі країни радянської коаліції змогли витерпіти диктатуру: в 1948 році з блоку вийшла Югославія, у 1960 році — Албанія. Всередині окупованої Східної Німеччини, що її радянські вожді глумливо назвали демократичною республікою — НДР, був анклав Західного Берліна, контрольований колишніми союзниками СРСР у війні проти Гітлера. Тепер вони перестали бути союзниками, населення радянського Берліна прагнуло втекти. І тоді Кремль вирішив спорудити стіну протяжністю 106 кілометрів і заввишки 3,6 метра, з добре укріпленими інженерними спорудами — ровами, колючим дротом, вишками, шипами і контрольно-слідовою смугою з піску. Сигнальна огорожа завдовжки 127,5 км була під електричною напругою.

До зведення Берлінської стіни з НДР виїхало понад 207 тисяч осіб, переважно молоді кваліфіковані фахівці. Але і потім, через стіну намагалося втекти багато людей, із 13 серпня 1961 року по 9 листопада 1989 року загинуло 645 осіб. На Бернауер-штрассе, по якій проходив кордон між НДР і Західним Берліном, споруджено меморіал пам’яті жертв Берлінської стіни.

У Європі добре пам’ятають, що сталося з Берлінською стіною. Але про це не хочуть знати на пострадянському просторі. Не знаючи історії, важко зрозуміти, що відбувається зараз, коли Путін почав будувати нові стіни. Є дуже простий спосіб визначити якість радянської, а тепер і російської військової допомоги — оцінити економіку та соціальне становище людей, які живуть за новими російськими «стінами». Втім, зі всіх країн, що їм СРСР допомагав зброєю та участю у війнах, жодна так і не змогла стати розвиненою, вони, як і раніше, плентаються в кінці списку країн третього світу.

РОСІЯ МІЖ ТЕЛЕВІЗОРОМ І ХОЛОДИЛЬНИКОМ

Повідомлення про те, що Росспоживнагляд не впустив на територію Росії чергову партію продуктів із Білорусі, України, Фінляндії або Польщі, нагадують зведення із фронтів. Причому з фронтів найабсурднішої війни за всю історію людства. Йдеться навіть не про те, що триває справжня війна між Росією та Україною. Росія наполегливо воює із власним населенням.

Щось схоже вже було в історії — Голодомори в Україні і Казахстані, в самій Росії, «розкуркулення» яке передувало їм. Більшовики майже сто років тому почали свій «історичний шлях» саме з експропріації та грабежів. Нинішні нащадки комісарів продовжують справу дідів і прадідів.

Населення величезної країни починає жити між холодильником і телевізором, хоча дія цих двох побутових приладів різна — один впливає на нижню частину тіла, другий — на верхню. Судячи з усього, вони, як і раніше, як і всі попередні десятиліття, є головними в житті росіянина. І Кремль про це знає, маніпулюючи мозком і шлунком співвітчизників.

У Російській імперії до більшовиків жили такі селяни, які своєю працею заслужили прізвисько «куркулі». Це ті, хто тримав господарство в міцному кулаці, міг і любив працювати, розширював і розвивав, як би зараз сказали, фермерське господарство і наймав інших селян на роботу. Селяни-нероби їх називали «глитаями», «скупими» чи «скнарами». З появою на політичній арені більшовиків «куркулі» стали класовими ворогами. Товариш Лєнін, який сам ніколи в житті нічого не виробляв, почав створювати «радянську людину», виховану в ненависті до людей, які вміють трудитися.

Звичайно, «глитаїв» і «хапуг» ненавиділи завжди, ще до появи людей із червоними прапорами та намальованими серпами й молотами. Але як би не впливали традиції лаяти заможних росіян, їх усе-таки поважали і намагалися наслідувати. Заможні купці і промисловці, які починали як «куркулі», відправляли дітей навчатися за кордон, будували маєтки у європейському стилі, замінили сюртуки й чумарки на піджаки та смокінги. Купецькі дружини і доньки — в криноліні, сховавши у скрині сарафани й кокошники. Більшовицька казка про «світле майбутнє» була розрахована на більшу частину населення, і в ній