Віктор Суворов - Тінь перемоги

можуть бути для Радянського Союзу катастрофічними. Тому перед тим, як віддати наказ, Рокосовський просив Жукова, як старшого начальника, затвердити прийняте рішення. Але Жуков відповідальності на себе не брав. Жуков від відповідальності завжди ухилявся рішуче й енергійно. Позиція Жукова в даному випадку: ти - Рокосовський, ти командувач Центрального фронту, ти і командуй.

«Тепер про особисту роботу Г. К. Жукова як представника Ставки на Центральному фронті. У своїх спогадах він широко описує проведену нібито ним роботу в нас на фронті в підготовчий період і в процесі самої оборонної операції. Змушений повідомити з повною відповідальністю і, якщо потрібно, з підтвердженням живих ще свідків, що викладене Жуковом Г. К. у цій статті не відповідає дійсності і ним вигадане. Перебуваючи в нас у штабі вночі перед початком ворожого наступу, коли було отримано донесення командувача 13-ї армії генерала Пухова про захоплення ворожих саперів, що повідомляли про передбачуваний початок німецького наступу, Жуков Г. К. відмовився навіть санкціонувати мою пропозицію про початок артилерійської контрпідготовки, надавши вирішення цього питання мені, як командувачу фронту. Зважитися на цей захід необхідно було негайно, оскільки на запит Ставки не залишалося часу.» («ВИЖ» 1992 № 3 С.31)

Рокосовський сам прийняв рішення. За наказом Рокосовського артилерійська контрпідготовка на Центральному фронті була почата вночі 5 липня 1943 року о 2 годині 20 хвилин. Це, власне, і було початком Курської битви.

О 4 годині 30 хвилин, противник почав свою артилерійську підготовку, а о 5 годині 30 хвилин орловське угруповання німецьких військ перейшло в наступ.

Рокосовський продовжує розповідь:

«У Ставку зателефонував Г. К. Жуков приблизно коло 10 години 5 липня. Доповівши по ВЧ в моїй присутності Сталіну про те (передаю дослівно), що Костін (мій псевдонім) військами керує впевнено і твердо і що наступ противника успішно відбивається. Тут же він попросив дозволу вибути йому до Соколовського. Після цієї розмови негайно від нас поїхав. Ось так виглядало фактично перебування Жукова Г. К. на Центральному фронті. У підготовчий до операції період Жуков Г. К. у нас на Центральному фронті не бував жодного разу».

3.

Ось такий особистий внесок Жукова в розгром противника на Курській дузі. У підготовчий період перед боєм, Жуков у військах Центрального фронту не з'являвся, і у військах Воронезького фронту - теж. Прибув на Центральний фронт прямо напередодні бою. Ніяких рішень не приймав. Відповідальність за рішення, яке прийняв Рокосовський, Жуков на себе не взяв. Контрпідготовку проводив не тільки Центральний, але й Воронезький фронт. Там рішення на проведення контрпідготовки приймав командувач фронту генерал армії Н. Ф. Ватутін. Це рішення було затверджене Маршалом Радянського Союзу А. М. Василевським. До проведення артилерійської контрпідготовки на Воронезькому фронті Жуков взагалі ніякого стосунку не мав. Його там не було.

Жуков нічим себе на Центральному фронті не обтяжував. Через чотири з половиною години після початку бою Жуков поїхав на інший фронт. На літаку він летіти не міг - у повітрі розгорнувся справжній бій. Від командного пункту Рокосовського до командного пункту Соколовського - 740 кілометрів по розбитих фронтових дорогах, забитих військами. Тому в перший найважчий день Курської битви великий стратег Жуков керувати боєм не міг. Він подорожував. Можливо, і другий день — теж.

4.

За часів Брежнєва культ особи Жукова роздмухували всією потужністю комуністичної пропаганди. Особливе старання виявили головний ідеолог КПРС М. А. Суслов, міністр оборони маршал А. А. Гречко, начальник Головного політичного управління Радянської Армії генерал армії А. А. Єпішев. Все, що розповів Рокосовський про роль Жукова у Курській битві, все що могло кинути тінь на образ великого стратега, було нещадно вирізане з книги Рокосовського. Уривки, які я цитував, були опубліковані тільки через чверть століття після того, як вийшла у світ нещадно порізана книга Рокосовського. Однак, навіть брежнєвсько-сусловські цензори не посміли сперечатися з Рокосовським. Проти правди не заперечиш. В порізаній книжці Рокосовського все одно збережений головний сенс сказаного: «Часу на запит Ставки не було, обстановка складалася так, що зволікання могло призвести до тяжких наслідків. Присутній при цьому представник Ставки Г. К. Жуков, який прибув до нас напередодні ввечері, довірив вирішення цього питання мені.» (К. К. Рокосовський. Солдатський обов’язок. М. Воениздат. 1968. С. 217)

Тут сказано м'якше, але зміст той самий: Жуков рішення на проведення артилерійської контрпідготовки не приймав. Цю заяву Рокосовського ніхто ніколи не заперечував. Розповідь Рокосовського - не вигадка і не пустопорожні спогади. Начальник штабу Центрального фронту генерал-лейтенант М. С. Малінін був зобов'язаний вести журнал бойових дій фронту. І він, як зразковий штабіст, такий журнал вів. Зараз цей журнал доступний дослідникам. Усі накази й розпорядження віддані на КП фронту там зафіксовано. Було все так, як розповів Рокосовський, але не так, як описували автори жуковських мемуарів. Не так, як зображав артист Ульянов.

І ось після виходу, нехай і порізаної, книжки Рокосовського за наказом Брежнєва і Суслова були розпочаті зйомки фільму «Звільнення». Це навіть не фільм, а кіноепопея. У народі - кіноопупея. Головний задум опупеї - прославити у віках видатного полководця всіх часів і народів товариша Жукова.

Рокосовський був ознайомлений зі сценарієм фільму. Він написав лист Озерову, який був головним творцем опупеї, й артисту М. Ульянову, який грав Жукова. Рокосовський, пославшись на документи, переконливо довів, що Жуков рішення на артилерійську контрпідготовку не приймав. Але ні Озеров, ні Ульянов принциповості не виявили. Роздмухуваний культ особи Жукова був годівницею, вірніше, - невичерпним коритом номенклатурних страв. Озеров і Ульянов кинулися до корита, розштовхуючи навколишніх. Головне для них - догодити Брежнєву і Суслову. І догодили. Всупереч історичній правді, всупереч документам і свідченням очевидців, вони показали у фільмі мудрого, трохи втомленого Жукова, який на свій страх і ризик, не порадившись зі Сталіном, приймає найдраматичніше рішення в ході битви.

5.