Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Але ж із вами я, — з неабиякою пихою зауважив його світлість.

Сміх Волверстона збентежив лорда, і він трохи підвищив тон свого голосу:

— Запевняю вас, моє слово дещо важить в Англії.

— Хіба що в Англії! Але тут, кат би його взяв, не Англія!

Загримів другий постріл, і тої ж миті за кормою закипіла вода.

Капітан Блад перегнувся через поручні і спокійно сказав білявому штурвальному, що стояв унизу якраз під ним:

— Накажи спустити вітрила, Джеремі. Ми лягаємо в дрейф.

Але Волверстон, шарпнувшись уперед, ревнув:

— Не смій, Джеремі! Зачекай! — Він рвучко повернувся до капітана Блада, а той спокійно поклав йому на плече руку і сумно посміхнувся, стримуючи його порив.

— Спокійно, старий вовче! Спокійно!

— Краще заспокоїв би ти себе, Пітере. Ти збожеволів! А може, збираєшся спровадити нас усіх у пекло заради цієї холодної тендітної панночки?

— Замовчи! — люто крикнув Блад.

Та Волверстона не так легко було залякати.

— Хіба жне правда, йолопе! Через цю прокляту спідницю ти став боягузом. Ти тремтиш за неї, а хто вона? Племінниця полковника Бішопа, будь він тричі проклятий! Присягаюся Богом, що тобі захотілося бунту на кораблі, і, будь певен, я сам його зчиню. Це все-таки краще, ніж здатися і гойдатись на шибениці в Порт-Ройялі!

Їхні погляди зустрілися. В одному палав сильний гнів і виклик, а в другому — подив і біль.

— Хіба ж я кажу, що маю здати всіх? Здаюся тільки я сам, — проказав Блад. — Якщо Бішоп сповістить в Англію, що мене схопили й повісили, він і прославиться, і водночас задовольнить свою особисту ненависть до мене. Це його цілком влаштує. Я тільки надішлю йому листа й повідомлю, що готовий з’явитися до нього на корабель разом із міс Бішоп та лордом Джуліаном і здатись, але за тієї умови, що «Арабеллі» дадуть можливість безперешкодно йти своїм курсом. Наскільки я знаю полковника, він пристане на таку угоду.

— Такої угоди ніколи не буде! — відрубав Волверстон, не тямлячи себе від гніву. — Ти, Пітере, остаточно з’їхав з глузду, якщо так думаєш!

— Але не більше за тебе, якщо ти збираєшся почати бій. — По цих словах Блад показав на кораблі, що поволі, але невблаганно напосідали на них. — Подивись, не встигнемо ми пройти й півмилі, як потрапимо під нищівний вогонь ворожих гармат.

Волверстон люто вилаявся, а потім раптово замовк — краєм свого єдиного ока він побачив, як по трапу піднімається чепурненька фігурка в сірій шовковій сукні. Запалившись суперечкою, вони з Бладом не помітили, коли саме з каюти вийшла Арабелла Бішоп, не помітили вони й Оґла, що кілька хвилин тому виринув з люка і тепер стояв осторонь, оточений кількома піратами-канонірами, і щось їм гнівно доводив.

Та Блад не помічав ні Оґла, ні його людей — він обернувся, щоб глянути на міс Бішоп. Його дивувало, як це вона наважилась зійти на квартердек, хоч ще вчора вперто уникала зустрічі з ним. Тим більше, що коли врахувати характер його суперечки з Волверстоном, саме зараз її присутність була зовсім недоречною.

Приваблива й чарівна у своєму сірому вбранні, стояла перед ним дівчина. Щоки її трохи зарожевіли, а ясні карі очі світилися іскорками збудження. Вона була без капелюшка, і вранішній бриз пустотливо бавився її кучерями.

Знявши капелюх, капітан Блад шанобливо вклонився. Дівчина відповіла на привітання стримано й церемонно.

— Що тут відбувається, лорде Джуліане? — звернулася вона до Вейда.

У відповідь на її запитання гримнув третій постріл з кораблів, які вона здивовано розглядала. Наморщивши лоба, Арабелла пильно подивилась на чоловіків, що, похмурі й мовчазні, стояли тут.

— Це кораблі ямайської ескадри, — наважився відповісти його світлість.

Може, лорд Джуліан і хотів дещо додати, але увагу Арабелли, як і його власну, прикувало інше. По трапу біг Оґл, а за ним поспішали його каноніри.

Побачивши збуджений натовп, присутні збентежились. Та коли Оґл був уже на верхньому щаблі, Блад заступив йому дорогу. Обличчя і вся постать капітана виявляли непохитну волю й суворість.

— Що це таке? — різко запитав капітан. — Твоє місце на гарматній палубі. Чому ти пішов звідти?

Така зустріч враз остудила запал Оґла. В цьому виявились і звичка каноніра до покори, і той величезний авторитет капітана Блада серед його людей, у якому, власне, і крився увесь секрет його влади над ними. Оґл зупинився, але від свого наміру не відмовився.

— Капітане, — мовив він, показуючи на англійські кораблі. — Нас доганяє полковник Бішоп, а ми не можемо ані втекти, ані битись.

Вираз обличчя Блада посуворішав. Присутнім навіть здалося, ніби він став вищим на зріст.

— Оґл, — сказав він крижаним і гострим, як лезо, голосом, — твоє місце на гарматній палубі. Ти негайно повернешся туди й забереш своїх людей або...

Але тут Огл, усією постаттю виражаючи непокору, перервав Блада.

— Погрози марні, капітане!

— Невже?

Уперше за всю піратську діяльність Блада було не виконано його наказу, вперше він утратив владу над тими, хто колись сліпо йшов за ним. І лише те, що непокірним виявився один із його найдавніших друзів по Барбадосу, на кого він найбільше покладався і кому найбільше вірив, примусило його з болем у душі стриматися й не вчинити тієї розправи, яка необхідна в таких випадках. Рука його заклякла на рукоятці пістолета, що стирчав за поясом.

— Це тобі не допоможе, — з гнівом у голосі застеріг його Оґл. — Мене підтримають наші люди, і вони доб’ються свого.

— А чого саме вони доб’ються?

— Нашого порятунку. Поки цей шанс у наших