Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

й забила кількох вояків, а розриви решти змусили ворога до втечі. Цю нагоду використала сотня й посилила свій вогонь. Командир Громенко наказав їй перейти в атаку, й чоти Лагідного та Бартля розпочали наступ - одна зліва, а друга справа. Грімке «Слава!» і бравурний удар повстанців спаралізували ворога, і лише вісімдесят два комуністичні бандити лежали на полі бою мертві, не маючи ніякого страху.

Ворог утікав, не озираючись, бо думав, що його й далі переслідують повстанці. Але сотенний, знаючи добре виснаження вояків і малі амуніційні резерви, наказав сотні припинити гонитву й вернутися на гору. Тут одні ділили здобуті набої, а другі копали могилу для трьох загиблих друзів - кулеметника Коваля, ройового Ґонтаря і стрільця Бурі. Як звичайно, о. Кадило промовив над їхніми тілами останні слова, а повстанці закидали їх землею й насипали могилу.

Розділ 30. ПРОБІЙ ЧЕРЕЗ ОСЛАВУ

Вже добре стемніло, як сотня вирушила в дальшу дорогу. Дощ перестав падати, зате повіяв холодний вітер. І не знати, чи цьогорічний червень був холодний, чи тому, що тут уже починалися високі гори, але холод таки відчувався.

Взявши напрям на Хрещату, вояцтво сотні, яке останні десять днів не їло більше як п'ять разів, було зголодніле, вимучене маршами, сильними боями й докучливими дощами. Пробираючися через старі звалені букові дерева, порохно яких у багатьох місцях світилося фосфором, повстанці ледве тягнули ноги. Саме тепер сотня сходила в долину до ріки, яка знаходилася на віддалі приблизно одного кілометра, і треба було добре триматися, щоб не впасти прямо на обличчя.

По лінії перейшов наказ маршувати якнайтихше. Поранені ішли посередині, доктор Шувар, підпираючись патиком, цілий час скакав на одній нозі, а біля нього крокував доктор Сян. Досягнувши краю лісу, сотня звернула вліво й простувала узліссям, аж поки не опинилася на його кінці. Тут вона затрималася. Довкола панувала така темрява, що треба було добре напружувати зір, аби побачити грубий стовбур за два-три кроки перед собою. Біля лісу протікав маленький потік, за ним розлягалася галявина, а десь за нею, не знати на якій віддалі, проходили залізнична й бита дорога та текла ріка Ослава. Цей стратегічний пункт, розташований поміж двома лісами, зараз пильно обороняв ворог. Ширина лісу в цьому місці дорівнювала трьом кілометрам, і виникало питання - де знаходиться найкраще місце для переходу, яка глибина ріки та наскільки високі її береги.

Цей терен для сотні Громенка був цілковито чужий, а нічна темрява не дозволяла провірити його далі кількох кроків. Десь поблизу з лівого боку було чуги шипіння пари якогось льокомотива.

- Чи не панцерка це? - запитав Смика тихенько Бук, а потім додав: - Якщо у цьому місці вночі є льокомотив, то напевно тут знаходиться багато війська.

По лінії переходив сотенний. Він зупинився біля Чумака й запитав:

- Що є навпроти вас?

- Якийсь потічок і галявина, - донеслася його відповідь. Сотенний зробив кілька кроків у напрямі потоку, але нічого не побачивши, вернувся до Чумака і сказав:

- Друже Чумак! Ми мусимо провірити цю галявину, щоб часом не загнатися в якісь скелі й тоді відступати під обстрілом. Вишліть двох або трьох вояків на обстеження!

Сказавши це, він пішов далі по лінії, а Чумак подумав, що хоч наказ командира Громенка був потрібний і правильний, та його виконання означало певну смерть для тих, які підуть робити цю провірку.

Для подібного роду роботи найкраще надавалися Смик, Бук, Каня або Ворон. Але Смик ніс важкого кулемета, а Каня й Ворон - по два великі диски набоїв. Кого ж вислати? Кухаря?… Ні. Арпата?… Ні. Малого? Ні…

Чумак довго не міг рушитися й нарешті сказав:

- Смиче, перебери рій! Буче, пішли!

Перескочивши потік, ройовий і його стрілець повільно посувалися вперед. «Яка різниця - сьогодні чи завтра?» - знову потішав себе Чумак і пригадав розмову сотенного й Зоряна про якийсь марш на захід. «Цікаво, як і хто туди дійде?».

Думки перервав йому, як звичайно, не дуже то обережний Бук. Він був одним із найвідважніших і найбільше заслужених стрільців сотні, але обережністю ніколи не відзначався, й Чумак уже почав жаліти, що взяв його зі собою. Замість провірити ногою, на що вона ступає, Бук став на якусь гілку так сильно, що вона зламалася, й цей звук, мов би постріл із пістоля, пролунав серед мертвої тиші, аж луна пішла.

Повстанці зробили ще два кроки, й угору полетіла ворожа ракета, а потім розляглися часті автоматні серії. Кулі рвали повітря і свистіли над головами. Отже, ворог знаходився набагато ближче, ніж можна було сподіватися, й іще секунду тому байдужі та змучені Чумак і Бук побили світовий рекорд перегонів, кидаючися стрімголов у потік. У ньому не було каміння, а повно рідкого мулу і трохи води. Злетіла ще одна ракета, освітивши галявину, а за нею друга і третя. Ворог обстрілював ліс, а Чумак і Бук брели потоком до своїх. Коли вилізли з потоку, Чумакові ноги тряслися, немов листя осики, лише не знати чому - від страху, від швидких рухів чи, може, від надмірного тягару болота на уніформі, обличчі й голові.

Сотня маршувала далі, а ворог стріляв по цілій лінії н освічував довкілля ракетами. Льокомотив, як виявилося, був справжнісінькою паицеркою, котра їздила тепер по колії то вперед, то назад. Ще кілька хвилин тому Чумак нарікав на Букову необережність, але зараз був йому за неї вдячний. Коли б не та гілка, то, зробивши не більше як десять кроків, обидва друзі потрапили б просто до ворожих шанців.

Спробувавши колись на Хрещатій самостійного командування, Чумак тепер дуже співчував сотенному й цікавився чим, що він учинить. Наступ - це легка справа, але треба бодай зорієнтуватися, та у цьому місці можна перейти. В горах біля рік часто є такі скелі, що потрібно вживати шнурів, аби на них вилізти. А тут сьогоднішній та радше вчорашній сильний бій із ворогом заалярмував цілу його команду, й вона більше підсилила оборону цього стратегічного пункту, а в додатку до всього ще й вислала панцерський льокомотив. Таборування в небезпечному лісі на протязі повного дня було б згубою, а перехід на Хрещату виглядав майже неможливим чином.

Сотня скерувалася на північ у напрямі порожнього села Репедя, щоб відійти подалі від наміченого переходового пункту. Вдень чортові ляхи не дали спати, а зараз уже незабаром світатиме, і спання може із природного перемінитися у вічне. Сотня ще раз намагалася дійти до місця переходу, але гураганний вогонь поляків змусив її