Юліан Семенов - Бомба для голови

— Слухайте, ідіть к чорту…

— Іду, мій пане, йду… Між іншим, справжній чорт схожий на Фернанделя… Такий же добрий…

Коли Роберт поїхав, Дорнброк випив ще два потрійних віскі, довго розмовляв з кимось, потім бився, але дуже мляво — так само, як і його противник, цілувався з барменом, плакав, коли в кабаре стало порожньо, і не пригадував, як заснув. Він, мабуть, спав довго, бо, коли прокинувся, у вікнах уже бринів важкий світанок. Він спочатку побачив цей світанок у вікнах, а потім побачив у себе під оком чиїсь пальці, відчув, як тепло йому лежати на долоні — маленькій, м'якій і міцній.

Він підвів голову: навпроти нього сиділа Ісії.

У сірих світанкових сутінках у порожньому кабаре обличчя її було зовсім іншим: попелястим, з синіми тінями під очима й таким красивим, що Ганс зразу ж згадав Суламіф.

— Навіщо ви мені вчора такого наговорили?

— Я дозволяю собі робити те, що хочу… Нам так мало відпущено, та ще й робити те, що неприємно твоєму єству… Брехня неприємна нашому єству.

— А робити боляче — це приємно вашому єству? — Ганс підвівся. — Тут випити нічого?

— Можна взяти з полиці. Бармен пішов спати, я просила його не будити вас. Ви так солодко спали…

Він узяв з полиці пляшку віскі, налив собі й випив.

— Хто вам розповів про мене?

Вона знизала плечима, нічого не відповіла, тільки зітхнула.

— Випийте.

— Я не п'ю.

— Чому? Я не потягну вас до себе.

— Я розумію. Просто мені не можна пити.

— Чому? Треба пити. Усім. Особливо в тропіках.

— Ви, мабуть, не англієць? У вас дуже помітний акцент.

— Я німець.

— Я тільки двічі бачила німців. У Таїланді й Сайгоні. Вони на вас не схожі: такі галасливі…

— Ви знаєте, як тяжко та й не потрібно жити, коли тебе ніхто не любить? — спитав він несподівано для самого себе й злякався.

Вона тихо всміхнулася:

— Не лякайтеся… Це я примусила вас так сказати… Ви ж не збиралися говорити цього. Це у вас було на самому денці, ви навіть не знали, що в вас живуть ці слова… А вони у вас живуть, а то ви їх не сказали б…

— Навіщо ви просили мене сказати це? Вона знизала плечима:

— Не знаю…

— Тоді ви гірша за вуличну шлюху! Ясно?! — він розлютився. — Навіщо ви примусили мене сказати вам це? Навіщо?!

— Бідолашний ви мій… Я й сама не знаю, навіщо я примусила вас це сказати… Пробачте мені…

4

Доктор Ваггер, друг прокурора Берга, заїхав за Люсом у «Гренаду» о восьмій годині.

— Читайте цей документ, — сказав Ваггер, рвонувши з місця на другій швидкості, — зараз я вам не можу його віддати, я його пошлю на вашу адресу в Європу з моїм вірним товаришем. А поки що запам'ятайте деталі, вам це знадобиться. Світла не вмикайте, не треба… Нагніться до щитка — так вам буде видніше… Куди вас відвезти?

— В університетський клуб, — відповів Люс і розгорнув хрусткі сторінки, перезняті на копіювальній машині…

«56/19–5. Гонконг. За шифром голови. Цілком секретно. Р. Аусбург — Ф. Дорнброку, Бауеру.

Зустріч з китайською стороною відбулася сьогодні, о 10.00 за токійським часом. Були присутні голова спостережної ради концерну «Лім лімітед» і «Чайна бенкінг корпорейшн» містер Лім і двоє невідомих мені панів у напіввійськовій формі. Судячи з поведінки містера Ліма, він на цей раз був особою, підлеглою цим двом панам. Одного з них, років тридцяти восьми (фото, зроблене з допомогою мікрокамери, додаю), містер Лім відрекомендував як генерала авіації. (Оскільки повний звіт про розмову вже відправлено з нашим літаком, я не зупиняюсь на деталях, щоб зосередитись на головній події переговорів). Генерал почав розмову після вступного слова містера Ліма, який запевнив китайську сторону в тому, що «Дорнброк К. Г.» ладен у найкоротший строк удруге провести монтаж і випробування Н-бомби, а потім приступити до випробування засобів доставки й керування. Генерал, висловивши задоволення нашим співробітництвом, відзначив, що наш концерн точно виконав узяті на себе зобов'язання, але, як ми й думали, він додав, що китайську сторону не може надалі влаштовувати становище, при якому всього лише три китайські вчені беруть участь у теоретичній розробці й математичних розрахунках, тоді як від нас працює двадцять дев'ять спеціалістів. Я сподівався, що пан Дорнброк-син внесе ту компромісну пропозицію, яку санкціонувала група Н. у раді спостережників нашого концерну. (Я був певен після зустрічей з містером Лімом, що наша компромісна пропозиція про розширення кількості китайських вчених у розробках і розрахунках Н-зброї з трьох до одинадцяти чоловік влаштує наших контрагентів за умови, що ми передамо дві бомби з п'яти, які передбачається виготовити наступного року, а розпорядження китайської сторони «для охорони своїх національних кордонів у разі вторгнення противника»). Однак несподівано для мене і для м-ра Ліма, який мав розмову напередодні з д-ром Бауером, пан Дорнброк-син відмовився підписати протокол, який дав би санкцію на збільшення кількості китайських вчених у спільній робрті над Н-зброєю. Генерал поставив запитання: «Чи ця точка зору особиста думка пана Дорнброка, чи це думка більшості членів спостережної ради концерну?» Пан Дорнброк у різкому тоні відповів, що «наш концерн є сімейним концерном і думка більшості затверджується чи опротестовується батьком. Проте без моєї згоди, — додав він, — остаточне рішення будь-якого питання неможливе». Генерал поставив запитання в іншій площині. «Отже, — сказав він, — далі продовжувати переговори ви вважаєте недоцільно?» Я чекав, що Дорнброк-син наважиться на проведення виправданого жорсткого курсу — з усього було видно, що генерал погодиться на наш пріоритет у подальших теоретичних пошуках і питання стоятиме тільки про передачу китайській стороні двох чи трьох бомб. Але пан Дорнброк-син відповів у тому розумінні, що подальші переговори недоцільні. Китайська сторона була явно збентежена таким поворотом подій, несподіваним як для мене, так і для м-ра Ліма, поставленого в надзвичайно скрутне становище. Таким чином, переговори припинимо, і відповідальність за зрив переговорів лежить на нашій стороні. Ми будемо змушені задовольнити всі претензії по неустойках, які пред'явить нам м-р Лім і ті пани, з якими він співробітничає. Жду вказівок.

15 годин 52 хвилини. Аусбург»

Ваггер висадив Люса за два квартали до університетського клубу.

— Придивіться до Уолтер-Брайтона, — порадив Ваггер, — ви з ним весь час пікіруєтесь, а старий зовсім не такий уже й поганий. Дзвоніть завтра, можливо, надійдуть відомості для вас…

5

Люс глянув на годинник, згадавши про зустріч з Хоа. Він засидівся в університетському клубі професорів. Все-таки Уолтер-Брайтон був надокучливим співрозмовником.

Ваггер привіз