Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

перський князь зіскакує з коня, щоб віддати його своєму монархові — хай тікає. На тлі горизонту зловісно стирчать списи; їх багато, їх цілий ліс, отже, македонські фаланги в бойовій метушні не розімкнули своїх лав, а це віщує персам страшну поразку. Ця мозаїка є точна копія знищеної картини видатного грецького художника Філоксена з Ерітреї, який жив у III–II століттях до нашої ери.

Навряд чи сподівалися археологи знайти в Помпеях воскові таблички, на яких римляни писали свої листи й занотовували поточні господарські питання. Їх в’язали в триптих або з’єднували шнурком по три таблички, утворюючи своєрідну книжечку на шість сторінок. Таблички складалися з дерев’яних дощечок, покритих тонким шаром воску, тому важко було припускати, що вони могли зберегтися в Помпеях, де повітря вільно проходило крізь вулканічний попіл і каміння. Скоріше можна було розраховувати знайти ці таблички в Геркуланумі, над яким була непогана ізоляція — груба верства закам’янілого вулканічного мулу.

Та ось одного дня відкопали віллу банкіра й фабриканта сукна Люція Цецілія Юкунда. В одній кімнаті тут стояла дерев’яна скриня, оббита бронзовою бляхою. Піднявши віко, археологи знайшли в скрині 152 воскові таблички, з яких 127 пощастило прочитати. Виявилося, що це тоpгівeльнi документи — контракти продажу й купівлі майна, платіжні повідомлення, рахунки. Документи цікаві тим, що проливають світло на торговельні стосунки в тогочасній Італії.

Уже XVIII століття вчені знайшли в Геркуланумі бібліотеку папірусових згортків. Це єдина бібліотека, яку досі там знайдено, хоч відомо, що серед патриціїв вважалося за ознаку гарного тону мати особисту книгозбірню. В палаці, який названо тепер «Villa dei Papyri» (Вілла папірусів), було повно прекрасних скульптур, малюнків і мозаїк, а також затишна бібліотечна кімнатка. Там лежало 1 800 рукописів, але, на жаль, усі вони звуглились і позліплювались. Перед ученими стояло завдання: розгорнути й прочитати ці аркуші. Та це було надзвичайно важке діло. У тому ж XVIII столітті італійський монах Піаджі сконструював з цією метою спеціальну машину; він пронидів над сувоями довгі роки, але розгорнути їх і прочитати зміг. дуже мало, причому не один рукопис безнадійно зіпсував. Досі прочитано тільки 340 папірусів, серед них є трактати про музику епікурейця Філомеда, а також дослідження з різних питань філософії Епікура[64], послідовником якої був господар пишного палацу.

В Помпеях збереглося небагато меблів, зате відкопано п’ять срібних столових сервізів, які складаються з чудово орнаментованих келихів, чарок, тарілок, ложок, черпаків та блюд.

Приділімо одному з них трошки більше уваги — далебі, він вартий того: дуже вже велика художня цінність цього сервізу й за дуже дивних обставин його знайдено. Наприкінці XIX століття в околиці Помпей, на схилі Везувію, археологи натрапили на палац і велике господарство з будівлями, в яких зберігалися амфори з вином та оливковою олією. Там же знайшли печатку, і з неї довідалися, що то був маєток якогось Люція Геренія Флорія, багатого землевласника, котрий мав прибутки з виноградників, пасовиськ та оливкових садів.

Виверження Везувію застало всіх у цьому великому господарстві зовсім зненацька, в розпалі повсякденного трудового життя. В кухні лежав кістяк собаки, прив’язаного на ланцюгу, на плиті стояли горщики, в яких варилася їжа. В стайні знайдено скелети кількох коней. Корови, вівці та кози, напевне, саме в той час паслися на луках, через те в оборі їхніх кісток не було».

На подвір’ї, біля преса для видавлювання виноградного соку, знайдено три людські скелети; один із них, судячи по коштовних каблучках з топазами, був останок господині дому.

Розкопки провадив хазяїн поля Вінченцо де Пріско. 13 квітня 1895 року, незадовго до кінця робочого дня, наглядач помітив невеликий отвір, який вів у льох. Наглядач проліз усередину, але одразу ж вискочив, репетуючи, що в підвалі повно газів.

Як тільки робітники розійшлися додому, він побіг до господаря й збуджено сказав:

— Пане, у підвалі лежить, кістяк, а навколо нього розсипано багато скарбів.

Хазяїн велів наглядачеві мовчати й затримав його на ніч.

Як тільки стемніло, вони обидва з ліхтарями в руках протиснулися в льох і стали, ошелешені тим, що побачили: перед ними лежали величезні багатства. Там були браслети, сережки, каблучки, важкі золоті ланцюжки, прекрасно оздоблений срібний посуд, а посередині чорніла зотліла шкіряна торба. В цій торбі знайшли понад тисячу золотих монет з часів панування імператорів, починаючи від Августа й кінчаючи Доміціаном[65] Найпізніші монети належать до 76 року нашої ери, тобто їх випущено за три роки до катастрофи. Були тут і надзвичайно рідкісні монети з зображеннями імператорів Гальби, Оттона й Вітелія, які всі разом панували тільки один рік, отож не могли пустити в обіг більшої кількості грошей. Майже всі монети, блищали, мов нові, — це просто неоціненні нумізматичні екземпляри.

Столовий сервіз, один з найкращих, які тільки уціліли після римлян, складався з 108 предметів. Серед них були келихи, чарки, округлі глеки, тарілки, миски, сільниці, ложки, черпаки і навіть ситечка. Всі ці речі прикрашено випуклими оздобами — їх виклепали молотком на срібній блясі досвідчені митці.

Мотиви узорів цих прикрас такі багаті, що просто дивуєшся. Тут є і реалістичні портрети римських імператорів та патриціїв, і інші зображення: різноманітне листя, тварини — журавлі, лелеки, вужі, гірські кози; а ось гончаки переслідують оленів і диких кабанів, ведмеді нападають на сарн, орли хапають зайців, чорний дрізд стежить за ящіркою, лев кидається на вола, лис бореться з вовком… В усіх сценах відчувається неабияке вміння митця передавати в картині рух, знання анатомії людини й секретів художньої композиції.

Особливий інтерес мають срібні келихи на вино. Художник вирізьбив на них танець скелетів з головами великих філософів і драматургів — Софокла, Евріпіда[66], Менандра[67], Епікура й засновника школи стоїків — Зенона[68] В цих несамовитих, гротескних сценах виявилось прагнення віддати належне модній на той час епікурейській філософії. А філософія та зводилася до одного: живи, поки живеться, бо на кожному кропі на тебе чигає смерть.

Люди, які відкрили цей величезний, єдиний по-своєму скарб, вивезли його нишком з Італії і продали французькому мільйонерові Ротшільду.

Одержавши щедру винагороду, наглядач напився й вибовкав таємницю перед своїми приятелями. Справа набрала в Італії широкого розголосу, дійшла навіть до італійського парламенту. Але уряд нічого не міг вдіяти: скарб, який за правом належав італійському народові, був уже за кордоном, у руках чужоземця.

Нині сервіз — майже цілий — перебуває в Луврі, Це один з найцінніших експонатів матеріальної культури Стародавнього Риму.