Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

Ніде не горіло світло. Майя підійшла до каміну й завмерла. Тоді сіла, сама, у головній вітальні й чекала. Минав час. Очі звикали до темряви.

Вона бачила минуле серією кадрів, але саме перший, відкритий сейф для зброї, змінив усе. Вона саме повернулася додому після тривалого перебування за кордоном, уперше після смерті Клер. Відвідала її могилу. Джо відвіз її туди. Він поводився дивно, але це її не надто стривожило. Хоча тоді вона почала розмірковувати про нього — про те, як мало часу вони насправді провели разом, про їхній пристрасний роман, її службу, його роботу, але це тоді нічого для неї не означало.

Чи припускала вона, що насправді погано знає цього чоловіка? Ні. Вона подумала про це тільки зараз, заднім числом.

Саме відкритий сейф для зброї все змінив.

Коли йшлося про зброю, Майя була дуже акуратною. Вона зберігала її в повній чистоті, тож, діставши свої «Smith&Wesson 686», дещо зрозуміла.

Одним із них, тим, котрий вона зберігала в потаємному відділенні, користувалися.

Коли вона повернулася, Джо знову завів розмову про свою ненависть до зброї, як йому нецікаво ходити з нею на стрільбище, як він хотів би, щоб вона не зберігала пістолети вдома.

Коротше кажучи, він забагато протестував.

Тепер, зважаючи на це, було дивно, чому чоловік, якого зовсім не цікавила зброя, хотів, аби його відбитки внесли в базу сейфа. «Про всяк випадок, — сказав тоді Джо, — усяке може статися».

Бувають моменти в житті, коли все змінюється. Це теж подібне на ті оптичні ілюзії. Ти бачиш одне, а тоді зовсім трохи посунешся — і все змінюється. Так вона почувалася тоді, тримаючи револьвер, який намагалася почистити людина, яка явно не знала, як це робити.

Це був удар нижче пояса. Найгірша можлива зрада. Вона спала з ворогом і почувалася дурепою, а то й гірше. І все одно це мало якийсь жахливий, страхітливий сенс.

Вона знала.

Навіть заперечуючи очевидне, Майя знала, що цей револьвер, її власний револьвер, убив її сестру. Вона знала це ще до того, як пішла на стрільбище, вистрелила з нього й віднесла кулю Шейну. Вона все знала ще до того, як умовила Шейна потай порівняти її з кулею тридцять восьмого калібру, яку знайшли в черепі Клер.

Джо застрелив Клер.

Усе одно лишалася ймовірність помилки. Лишалася ймовірність того, що розумний кіллер удерся до сейфа, скористався зброєю, повернув її назад. Шанс на те, що це зовсім не Джо. Саме тому вона поміняла місцями два «Smith&Wesson 686», узяла той, який Джо витяг із потаємного відділення, придбаний за межами штату, і підмінила його зареєстрованим у Нью Джерсі, котрого тримала на виду. Переконалася, що вся інша зброя не заряджена й не має амуніції…

Окрім «Smith&Wesson» у потаємному відділенні.

Вона почала розбирати речі Джо й спеціально лишила сліди, які натякали на це. Майя хотіла, щоб він знав: вона його викрила, щоби подивитися на його реакцію. Отримати достатньо інформації, щоби витягнути причину вбивства Клер.

Так, Кірс мав рацію. Саме Майя подзвонила Джо того вечора, а не навпаки.

— Я знаю, що ти зробив, — сказала вона.

— Це ти про що?

— Я маю докази.

Вона попросила Джо зустрітися з нею на тому місці в Центральному парку. Прийшла раніше за нього, роздивилася місце. Помітила двох хуліганів біля фонтану Бетесда (згодом вона дізнається, що їх звали Еміліо Родріго та Фред Кейтен). З того, як рухався Родріґо, було помітно, що він має зброю.

Ідеально. Цапи-відбувайли, яких неможливо засудити.

Коли вони зустрілися, вона дала Джо шанс.

— Чому ти вбив Клер?

— Я думав, ти сказала, що маєш докази, Майє. У тебе нічого нема.

— Я знайду докази. Я не заспокоюся. Перетворю твоє життя на пекло.

Саме тоді Джо дістав заряджений «Smith&Wesson 686», з потаємного відділення сейфа. Він їй посміхався. Принаймні так вона подумала. Там було надто темно, щоб це побачити, і її очі були прикуті до зброї. Але зараз, переживаючи все те, що тоді сталося, вона могла присягнути, що Джо посміхався.

Він націлив револьвер на її груди, у самісінький центр.

Що б Майя не думала раніше, вся та маячня, що вона нібито знала, вилетіла з голови, коли чоловік, якого вона присягнула кохати до смерті, прицілився в неї із зарядженого револьвера. Вона все знала, однак не вірила, не приймала — не до кінця. Це була помилка, і якимось чином, підштовхнувши його до цього, вона побачила, що пропустила, де помилилася.

Джо, батько її дитини, не був убивцею. Вона не могла ділити свою постіль і своє серце з душогубцем, який катував і вбив її сестру. Залишався шанс, що все це можна якось пояснити.

Доки він не натиснув на спусковий гачок.

Сидячи в темній вітальні, Майя заплющила очі.

Вона досі пам’ятала вираз обличчя Джо, коли револьвер не спрацював. Він знову натиснув на гачок. І знову.

— Я витягнула бійчик.

— Що?

— Я витягнула бійчик із механізму, так, аби він не вистрелив.

— Байдуже, Майє. Ти ніколи не доведеш, що я її вбив.

— Твоя правда.

Тоді Майя дістала інший «Smith&Wesson», саме той, з якого Джо вбив Клер, і вистрелила тричі. Перші два не вбили його навмисне. Майя — вправна стрілчиня, на відміну від більшості вуличних розбійників. Тож смерть від першого пострілу була б надто очевидною.

Кірс: «Перша куля влучила в ліве плече вашого чоловіка. Другий удар припав на правий край ключиці».

Вона була вбрана в тренч та рукавички, які купила за готівку в крамниці Армії Спасіння. На них мав припасти весь осад від пороху. Вона зірвала їх і кинула в смітник за стіною, на П’ятій авеню. Їх не знайдуть, а якщо і знайдуть і вирішать пошукати сліди пороху, це дрібниці — речі до неї не приведуть. Вона зігнулася й обійняла Джо, поки він помирав, переконавшись, що на її сорочці залишиться чимало його крові. Обидва револьвери поклала в сумочку. Тоді побігла назад, до фонтана Бетесда.

«Допоможіть… прошу… хто-небудь… мій чоловік…»