Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

– Ходімо, – Алекс потягнула мене за рукав. – В тебе інтерв'ю, пам'ятаєш?

Я кивнула, але перш ніж піти, ще раз подивилася на Емму. Цього разу в її погляді з'явилося щось нове – виклик. Ніби вона питала: "Що ти збираєшся з цим робити?"

Медіа-центр був тихим пристанищем посеред шкільного хаосу. Тед Ковальські, редактор шкільної газети, вже чекав на мене. Худорлявий, з вічно куйовдженим темним волоссям і окулярами на пів-обличчя, він був останньою людиною, яку можна було б запідозрити в бажанні створювати драму. Саме тому я відчула полегшення, побачивши його замість когось із популярніших журналістів школи.

– Привіт, Ліно, – він підвівся, побачивши мене. – Дякую, що погодилася. Я розумію, наскільки це складно.

– Дякую, що даєш мені можливість розповісти свою сторону, – я спробувала посміхнутися, але вийшло не дуже переконливо.

– Тобі варто знати, – Тед нахилився ближче, понижуючи голос, – до мене вже підходила Емма. Хотіла дати своє інтерв'ю першою.

Мій шлунок стиснувся:

– І що ти їй сказав?

– Що свобода преси означає чути всі сторони, – він знизав плечима, його обличчя залишалося серйозним. – Я домовився з нею на завтра.

Це було не те, що я сподівалася почути. Але, з іншого боку, чого я очікувала? Звісно, Емма не сидітиме склавши руки. Звісно, вона використає кожну можливість представити свою версію.

– Добре, – я зітхнула. – Тоді зробімо це.

Інтерв'ю було довгим і виснажливим. Тед виявився несподівано ретельним журналістом. Він розпитував про кожну деталь подій у таборі, майстерно уникаючи як надмірного співчуття, так і упередженості. Я розповіла все – майже все. Про те, як Емма знущалася з інших, як вона маніпулювала Софією, як я знайшла розбитий телефон Кім і поступово розкрила всю схему.

Єдине, що я пом'якшила – свій початковий мотив. Я говорила про "справедливість" і "бажання захистити інших", уникаючи прямого визнання своєї початкової жаги помсти. І я повністю оминула деталі того, як маніпулювала Софією для отримання інформації.

– І ти стверджуєш, що докази, які ти представила, були справжніми? – запитав Тед, ставлячи найважливіше питання.

– Абсолютно, – твердо відповіла я. – Директор Алден може підтвердити це. Він бачив оригінальні повідомлення, фотографії, все.

Тед кивнув, роблячи нотатки:

– І що, на твою думку, мотивувало Емму допомагати своєму двоюрідному брату в неналежних стосунках з неповнолітніми?

Це питання змусило мене замислитися. Я ніколи не думала про її мотиви глибше, ніж просто "Емма любить контролювати людей".

– Я думаю... – повільно почала я, – що для неї це була форма влади. Мати таємниці інших, контролювати їх. І, можливо, якась збочена лояльність до свого двоюрідного брата.

– А щодо Софії Рейс, – продовжив Тед. – У соціальних мережах вона натякає, що ти її використала чи зрадила. Ти можеш прокоментувати це?

Я відчула, як моє серце прискорюється. Ось воно – найскладніше питання. Брехати? Ухилятися? Сказати правду?

– Ми... стали друзями в таборі, – обережно сказала я. – Після того, як вона відсторонилася від Емми. І так, вона ділилася зі мною багатьма особистими речами. Коли правда про стосунки з Кевіном вийшла назовні, вона, мабуть, відчула, що я зрадила її довіру. Але я не публікувала її особисту інформацію. Я зосередилася на викритті ролі Емми.

Це було тонке лавірування між правдою і неправдою. Я справді не опублікувала найінтимніші деталі про Софію. Але я справді маніпулювала її довірою.

– Останнє питання, – сказав Тед після довгої паузи. – Чи є щось, що ти хотіла б сказати читачам безпосередньо?

Я глибоко вдихнула, обдумуючи відповідь:

– Я хочу, щоб люди знали, що я не мала наміру руйнувати чиєсь життя. Я лише хотіла, щоб правда вийшла назовні. Щоб такі люди, як Кевін, не використовували свою владу над молодшими дівчатами. І щоб такі люди, як Емма, не думали, що можуть безкарно знущатися з інших через соціальний статус чи гроші.

Тед кивнув, вимкнув диктофон і відклав блокнот:

– Дякую за відвертість, Ліно. Стаття вийде завтра вранці в спеціальному випуску.

– Спеціальному?

– Так, – він трохи посміхнувся. – Враховуючи всю увагу до цієї історії, головний редактор вирішив не чекати регулярного тижневого випуску.

Коли я вийшла з медіа-центру, перший урок уже розпочався. У мене був дозвіл від адміністрації на запізнення через інтерв'ю, тож я повільно йшла порожніми коридорами, відчуваючи дивне змішання полегшення і тривоги. Я сказала свою правду – принаймні версію правди, з якою могла жити. Але чи повірять мені люди, коли Емма представить свою версію? І що буде далі?

Повертаючи за ріг, я майже зіткнулася з кимось, хто стояв, притулившись до стіни. Джейсон.

– Як пройшло? – тихо запитав він, його очі уважно вивчали моє обличчя.

– Нормально, – відповіла я. – Але Тед бере інтерв'ю у Емми завтра. І вона вже почала свою... кампанію.

– Знаю, – кивнув Джейсон. – Бачив її оголошення про клуб. Розумний хід.

– Розумний? – я не стримала гіркої нотки в голосі. – Це лицемірно і маніпулятивно!

– Так, – погодився він. – Але також стратегічно. Вона ставить себе в позицію жертви, захисниці інших, а тебе – в позицію агресора.

Його прямота була водночас болісною і корисною. Джейсон не намагався мене заспокоїти фальшивими надіями. Він бачив ситуацію такою, якою вона була.

– Що мені робити? – запитала я, відчуваючи себе раптом маленькою і беззахисною.

Джейсон помовчав, ніби зважуючи слова:

– Бути готовою. Після твого інтерв'ю Емма, швидше за все, посилить атаку. І...

Він завагався, і щось у його виразі змусило мене напружитися:

– І що?

– Є ще дещо, – сказав він, знижуючи голос. – Софія. Вона подала заявку на перевід до Ріджмонт Хай. І її вже прийняли. Вона почне навчання післязавтра.

Новина вдарила мене, як фізичний удар. Софія – тут. Емма – тут. І я – посередині, без жодного шансу втекти від наслідків своїх дій.