Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Матвій
Моя пташка вилітає з факультету на невеличку площу, де я її чекаю. Сонце сліпить очі і я жмурюсь, все ще намагаючись дивитися на мою маленьку щасливу дівчину.
- Ну як в тебе там з вітаміном d?  - підходить майже впритул і дивиться на мене з смішинками в очах. І коли я звикну?
- В сенсі? - роблю вигляд, що замислююся.
- Твоя ж дівчина сонечко… - скоріше лисеня.
- Ще й яке, - усміхаюсь і кутаю її в свої обійми. - Утім вітамін d все одно потрібен…
- З якої радості? - дує губки награно.  Всеодно мило… - Тобі що одного сонечка замало?!
- Ні, - сміюся. - Просто в тіні під твоїми чарівними підборами мало ультрафіолету.
- 1:1, - розпливається знов у усмішці знову. Ну, що за крихітка! Доводиться хитати її в обіймах. І коли я зробився таким… податливим.
- Ну, які плани на сьогоднішній вечір? - питаю.
Вона чомусь завмирає і потихеньку виплутується з моїх обійм. Піднімає очі на мене. Ох. Що за іскорки укору? І де я накосячив?
- Ти забув? - звужує очі і ставить руки в боки. 
- Ну… 
- Очі не відводь, красунчику! - я вже не розумію, мене сварять чи компліментами засипають.
- Та я… Я пам'ятаю, - як добре, що згадав миттю. - Ми сьогодні ідемо на вечерю до твоїх батьків.
- Бінго, моя любов!
Ми заїжджаємо додому. До нас. Кіра нещодавно зібрала речі і просто переїхала до мене. 
Отак я відчинив одного ранку двері, а там вона з валізою:
«А я до тебе».
І з того часу ми живемо в моїй маленькій квартирці. Я купив іще одну квартиру і зараз облаштовую її для нас. Скажу моїй пташці пізніше.
Звезло, що в цьому будинку на поверх вище продавалась трикімнатна. Вигріб всі свої запаси. 
Хоч це місце мені дуже подобається, але я вже не один і тому потрібно більше простору.
Я відчиняю двері і запускаю мою красуню всередину. Ми швиденько ідемо збиратися. Кіра, що вже встигла освоїтися, шаловливими ручками дістає з шафи один з моїх костюмів.
- Одягнеш? - питає.
- Що скажеш. Хоч шапку блазня, хоч смокінг Бонда… - усміхаюсь у відповідь, а вона кладе мені костюм на диван.
- А я…
- А ти? 
- А я сукню. Зараз покажу, - вона тікає в ванну з вийнятим з тієї ж шафи пакунком. 
Вочевидь, щось нове купила. Смак у неї хороший, тому впевнений, що виглядатиме як завжди на всі 100.
- Інструктаж по моїй шаленій сімейці проводити чи розберешся на місці? - питає.
Якось це все хвилююче…
- Ну бодай щось розкажи. В загальних рисах. Щоб я там нічого табуйованого не втнув, - усміхаюсь. 
- Добре, по дорозі. Розкладу тобі пас’янс  по кожному члену сім'ї, - віддзеркалює мою усмішку. У неї вийшло тепліше. - Я візьму сумочку, якщо щось треба покласти, то кажи.
- Добре. - відповідаю. Кіра зникає за дверима.
В мене тільки ключі, бумажник… і телефон.
Через деякий час Кіра повертається з ванної вже повністю одягнена й нафарбована.
- Красуня… - видихаю, любуючись.
- Ну що… - стає переді мною, стріпуючи завитими локонами. - Костюмчик сів ідеально. Не дивно, мій хлопець, мов витвір мистецтва.
Чому в її голосі завжди таке щире захоплення… Ніколи не думав, що буду червоніти від невинного компліменту.
- Тільки вдягни краватку, будь ласка, - додає вона.
Я кривлюсь. Ненавиджу цю аристократичну  удавку…
- Мені просто подобається як вона виглядає на тобі в доповнення до костюму… Ти надів запонки? - радісно видихає, помічаючи цей елемент на моїх рукавах.
Я просто сподівався, що вона забуде про довбаний галстук. Не знаю чому, але Кіра обожнює, коли на мені усе, що виокремлює зовнішній вигляд пристойного джентльмена.
Але чому б не виконати її маленькі прихоті.
- Неси найгарнішу удавку. Але зав'язувати сама будеш.
- Дякую, що підтримуєш мої фетиші, - сміється задоволено і швиденько летить до шафи. 
Розчиняє її і хазяйським рухом проводиться пальчиками по рядах краваток на дверцятах. Обирає темно-кавовий, темніший за тон костюму, і, обережно витягуючи, цікавиться:
- А є зажим для нього, щоб був схожий на запонки? 
Я вже знав, що Кіра про нього спитає, тому підходжу до неї і дістаю з верхньої полиці дерев'яну пласку коробочку з запонками і зажимами.
- Ці запонки йшли з зажимом в комплекті, - дістаю золотистий аксесуар і ставлю коробочку знову нагору. 
- Тобто ти одразу знав, що згодиться? - дивиться прищурюючи трохи очі.
Я мовчу і ця тиша відповідає на її питання.
- Тоді чого одразу не одягнув, - хмикає.
- Як би я пропустив ходу чарівних  твоїх пальчиків по мені… - усміхаюсь. - Моє миле кошеня.
Я знімаю піджак, щоб їй було зручніше, і трохи нахиляюсь.
Кіра накидає мені на шию стрічку краватки і починає ретельно зав'язувати петлі, хмурячись.
Я легенько розглажую морщинку на її лобі.
- Не хмурся…
Вона розслабляє обличчя і у відповідь на мій жест чмокає мене в щоку. Приємно.
Галстук зав'язано і Кіра поправляє ворот рубашки. Вона забирає з моєї руки зажим, кріплячи його між третьою та четвертою пуговкою рубашки.
Я знімаю з дверей піджак і знову одягаю його.
- Пішли…
Вона хоче нахилитись, щоб взутися, але її сукня досить вузька для цього, тому вона психує.
Я опускаюсь перед нею на одне коліно і самовільно торкаюсь її ступні, від чого її трохи мурашить. Руки в мене теплі, на відміну від її ніжок. 
Ставлю її ступню на своє коліно і беру в руку туфельку, надягаючи її з пальчиків до п'ятки. Застібаю застібку і відпускаю її праву ніжку на підлогу. Те ж саме я роблю з лівою.
Кіра виходить в коридор.
Я взуваюсь і, беручи ключі з тумбочки і інше виходжу за нею. Зачиняю квартиру і ми спускаємось до авто.
Час знайомства з майбутньою сім'єю…