Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

Матвій
Двері відчиняє миловидна жіночка невеличкого зросту в синій строгій сукні з мілірованим каре і в прямокутних тоненьких окулярах.
- Кіра, Матвій. Проходьте, дітки. Кірунь, твій красунчик що… спить в холодильнику? - заявляє ця мила жіночка. - Чому він так красиво і молодо виглядає? Обрала собі модель чи що!
Тепер здається, що я знаю звідки ця чаруюча звичка розкидатися компліментами.
- Це Вам, - протягую хризантеми, які ми з Кірою купили в квітковому магазині. Моя мила дівчина сказала, що це улюблені квіти її мами.
Вона усміхається і наближає їх до обличчя, щоб вдихнути аромат.
- Давайте швидше, дітки, бо вже стіл накритий, - вона йде по коридору, звертає за вугол і зникає з наших очей.  
- Матвій, ви будете чай чи каву? - чую її гучний голос з кухні.
- Каву, якщо вам не складно, - так само гучно відповідаю.
Ми розбуваємося, Кіра бере мене за руку і веде прямо по коридору. Так ми і входимо у вітальню. 
Вже розкладений довжелезний стіл, поставлені декілька табуреток. Бачу з однієї сторони від столу диван, навпроти якого телевізор. На дивані сидить брат Кіри і перемикає канали. На секунду повертає погляд у нашу сторону, коротко киває і повертається до перегляду. Ясно… 
Кіра дивиться на мене, тоді на брата, потім відпускає мою руку, підходить до Кіта і відвішує йому легенького запотиличника.
- Нормально вітатися ніхто не вчив?! - складає руки на грудях.
- Я нормально привітався, - бурчить він у відповідь. 
- Коли я всіх твоїх чікс була змушена на порозі чекати, то це норма, а ти навіть не встанеш, щоб моєму хлопцю руку потиснути? - вона говорить спокійно і пропалює його поглядом.
Кіт встає під пильним наглядом, відкладає пульт в сторону і демонстративно прямує до мене. Самовільно бере мою руку, потискає і з найштучнішою посмішкою говорить: 
- Ласкаво просимо у сім'ю!
- Дякую, - тільки й встигаю відповісти я, коли він повертається на своє місце і знову бере пульт у руки. 
- Вже краще, - майже задоволено промовляє Кіра. - А папа де?
- Де… На кухні бутерброди викладає… - відповідає її брат.
- А до нас чого не вийшов? - питає моя дівчина. 
- Його тонка душевна організація не витримала новини про нового хлопця доньки із уст сина, а не тієї самої доньки… - театрально вимовляючи кожне слово промовляє Кіт.
- Ой, досить ядом плюватися… Я ще не знала, що він буде моїм хлопцем, а ти вже все розтринькав… - закочує очі Кіра і повертається до мене. - Ти тут почекай секундочку, - поправляє мені краватку. - З братом телевізор подивіться. А я до тата зганяю, щоб розтопити його сталеве чоловіче серце…
Їйбо як дітей лишають вдома самих: ви тут пограйтеся, а я швиденько повернусь, тільки не бийтеся.
- Ой, не заливай про сталеве серце… - відзивається з дивану брат. - В твоїх руках скоріше пластилінове. Він тобі з дитинства дозволяє ліпити з себе все, що ти захочеш, - підколює, але ніякого негативного підтексту в його словах я не помічаю.
- Не заздри, - показує вона язика братові. 
Кіра зникає за дверима, а я всідаюся поруч з Кітом. Вперше бачу його в костюмі. 
- Що теж по-пінгвінячи нарядили? - питає.
- Я навіть не пручався, - відповідаю. - Все одно так на роботу в компанію ходив.
- А я спробував… - бурчить. 
- І як? - питаю просто тому, що питаю. 
- Отримав ополоником по м'якому місцю і пішов перевдягатися у випускний костюм, раз з дому не взяв…
- Ахвх, - давлюся сміхом. - Тепер зрозуміло чому здається, що ти зняв його з скрипаля-дистрофіка.
- Ой, я що по-твоєму ходжу по підворотнях і підрізаю шмот у п'ятиклашок, які повертаються з додаткових занять? - закочує він очі, прямо як Кіра декілька хвилин тому.
- Яких додаткових занять? По сольфеджіо? 
Ми починаємо сміятися. Атмосфера згладжується, добре, що причина його невдоволеного вигляду не я. 
Я уявляю собі як мати змушувала його вдягти костюм, який насичувався пилюкою вже не один рік у шафі. 
Насправді одяг виглядає досить добре, навіть не вийшов з моди. Видно, що зшитий на замовлення і досить дорогий. Якщо вже зовсім доколупуватись, то метелик зайвий і Кіт за цей час скоріш за все помужнів і трохи роздався в плечах, того костюм трохи в обтяжку.
Нарешті з'являється Кіра з батьком, а за ними йде мама. Батько у неї середнього зросту, шатен з проріддю сідого волосся, густі брови і суворі очі, а також губи зімкнуті в тонку лінію. Не задоволений щось він. 
Я встаю на зустріч, а Кіт сидить. Ще й підсміюється. А я щось від хвилювання краватку поправляю.
Кіра обіймає батька і він піднімає ледве помітно куточки губ в усмішці. 
- Представляй свого джигіта, - низько говорить доньці і оціночним поглядом повністю оглядає мене.
- Хай сам представляється, - усміхається Кіра і підходячи до мене обіймає, кладучи свою руку на мою поясницю.
- Матвій, - подаю руку.
- Андрій Вікторович, - потискає руку і це рукостискання перетворюється в силове змагання. А я ще й намагаюся не тільки не програти, але й не перемогти… Нарешті з нічиєю ми розтискаємо руки.
- А як же той ковбой, з яким ти ходила в китайській ресторан? - спеціально вколює цією фразою. 
Я йому не сподобався? Чи він в принципі не терпить всіх залицяльників доньки. Я звичайно розумію, що виглядаю в його очах крадієм його найціннішої дорогоцінності, але я не такий вже й Аладін…
Але в принципі… все ж Аладін. З обірванця перетворився в королевичі завдяки батьку, який з'явився як джин з лампи. Від цієї думки хочеться посміятися.
- Ой, треба вам це згадувати перед моїм хлопцем. Я обрала прекрасну партію, - звужує очі невдоволено. -  
Підеш в дружини до ковбоя,
А він лачугу не достроїв.
Готуй, пери, дітей роди, 
Сиди удома і мовчи, 
Купуй йому горюче, 
Набої позичай завжди,
Ховай, як невезучий! 
- перетворює підкол в їдкий жартівливий віршик. Здається мені, не вперше вона чує це питання.
- От вічно ти все вивернеш в жарт! - підсміюється брат. - Акторка погорілого театра.
- Не заздри, - показує йому язик сестра. - В мене просто шедевральні гени…
- Чиї? - насмішливо питає Кіт.
- Мої! - вдоволено в один голос заявляють батько і… дід, який з'являється вслід за усіма. 
Від цього унісону батько і дід невдоволено переглядаються…
В них якісь терки? А, Кіра ж говорила. Підполковник і кримінальний авторитет.
- Ну давайте вже за стола всі! - запрошує мати.
Ми з Кірою сідаємо поряд на диванчик і тим самим виганяємо з насидженого місця її брата, який дивиться на нас, як на ворогів народу. І сідає на табуретку збоку від нашої парочки. 
Коло нього дід. З іншої сторони мама Кіри і її батько. Вони починають щось говорити, накладають їжі по тарілках.
Така метушня мені до душі, і я навіть не розбираю слів, що вони говорять. Лише відчуваю тепло Кіри, яка тулиться до мене.