Галина Левтер - Ванілька , Галина Левтер

—  Я теж.  — видає мудрагельомисліє Омелько. — Хочу просто… кохатися!

Я гикнула мільйон разів! Цей парубок зведе мене з розуму!
Він вибухає сміхом.
— Яка ж ти кумедна, моя Ванілько! Я теж тебе давно кохаю. — відсміявшись, промовив серйозно Надійчук. — А тепер давай будемо спати. Я дуже стомився після роботи, Мюнхенського вокзалу і дороги.  Потім варто з’їздити на закупи, щоб не сидіти на свято голодними. Це можливість і місто трохи побачити. Після цього, я не  проти і по Саарбрюкені тебе поводити, і в Париж повезти.

Говорячи це, він  йде до шафи. Дістає звідти перелічені раніше ковдру і подушку. 
Я тихенько підходжу до нього ззаду і тулюся до спини.
— Ванілько…
Я зовсім посміліла і зробила найдуриндовішу і найпрекраснішу річ  у наших відносинах. Притиснувшись міцніше до Омелянової спини, тихенько сказала:
— Не потрібно другої ковдри. Ти ж не проти погріти мені ноги?