Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 31.

Стара садиба наповнилася шумом і сміхом. Гості вже встигли перекусити, випити перший келих вина за рік, що минає, і поділитися планами на майбутнє. У повітрі витало передчуття чарівництва, а за вікнами м'якими пухнастими пластівцями знову падав сніг, немов сама природа вирішила підтримати святковий настрій людей.

Максим сидів поруч з Олесею, тримаючи її за руку, а його брат Олексій розповідав чергову кумедну сімейну історію, викликаючи у всіх посмішки. Тіна з Павлом та Алісою згадували смішні історії зі студентського життя. У кімнаті панувало приємне пожвавлення, але Максим все одно не міг позбутися відчуття, що його Горобчик щось затіяла. Олеся крутилася на місці, немов під її попою було шило, і поглядала на великий підлоговий годинник.

І він мав рацію!

Кинувши на свого чоловіка короткий погляд, з хитринкою, що промайнула в ньому, і, дочекавшись моменту, коли увагу гостей відвернули, Олеся тихенько встала зі свого місця і вийшла з кімнати. Павло, як за командою, пішов за нею. Максим насупився. Він хотів було піти за нею, але тут Тіна начебто спеціально перегородила шлях, поставивши якесь абсолютно несуттєве запитання.

Максим звузив очі, хижо спостерігаючи за отвором дверей.

Але перш ніж він встиг за своєю жінкою, пролунав веселий звук дзвіночка.

До кімнати, мірно постукуючи посохом, увійшов Дід Мороз у повному вбранні: червона шуба з білим хутром, пухнаста борода і мішок із подарунками на плечі. Поруч із ним, легкою ходою, немов ширяючи над підлогою, крокувала Снігуронька.

Очі Максима досить примружилися.

«Ах ти, маленька ошуканка», — подумав він, спостерігаючи, як Горобчик із милою посмішкою вітає гостей.

— Доброго вечора, дітлахи й дорослі! — гучно почав Павло, чудово вжившись у роль Діда Мороза. — Чули ми з онучкою, що в цьому домі збираються добрі й веселі люди! Ось і заглянули до вас, подарунки принесли!

Гості зааплодували. Близнюки й Маруся були в повному захваті, одразу ж підбігши ближче, щоб роздивитися несподіваних гостей.

— А ви себе добре поводили? — грайливо запитала Олеся, піднімаючи брову.

— ТАК! — закричали діти хором.

— Ну, тоді подивимося, що в нас тут є, — Павло поставив мішок на підлогу і почав по черзі діставати подарунки.

Почалася справжня новорічна казка. Олеся з Павлом грали свої ролі з таким ентузіазмом, що дорослі теж включилися в процес, підігруючи. Наталя голосно сміялася, коли Дід Мороз «забув» ім'я одного з близнюків, а Олексій спритно підхопив імпровізовану гру, почавши просити за свого сина додатковий подарунок.

Кожна дитина отримала сюрприз — перегонові треки, розмальовки, солодощі. Маруся була в захваті від свого набору для малювання і тут же втекла його розглядати.

Після дітей черга дійшла до дорослих. Павло розігрував усіх, витягуючи подарунки та супроводжуючи вручення жартами.

— А це в нас кому? — він заглянув у мішок і дістав коробку. — Олексію, ну ж бо, перевір, чи не для тебе?

— Інструменти! — захопився брат Максима. — Чудовий подарунок!

— Ох, і хазяйновитий у нас Дідусь Мороз! — засміялася Наташа.

— До речі, а ось і тобі презент, красуне, — звернувся до неї Павло, вручаючи шкіряний планер. — Нехай цього року всі плани виконуються!

Олеся стримала задоволену посмішку, радіючи, що все йде за планом.

І ось, нарешті, мішок спорожнів. Усі подарунки було роздано... крім одного.

Павло театрально зазирнув усередину і зробив здивоване обличчя.

— А це що? — він витягнув невеликий згорток. — Здається, цей подарунок для... Максима!

Максим примружився, не зводячи погляду з Олесі. В її очах танцював пустотливий вогник.

— Мені? — ліниво протягнув він.

— Так—так, тут написано: «Для наймужнішого, найкрасивішого і...» — Павло зробив паузу, прочитуючи напис, і посміхнувся. — «...і терплячого!»

Кімната вибухнула сміхом.

Максим встав, простягнув руку, але Павло похитав головою.

— Ні, так просто не вийде! — заявив він. — Ти маєш загадати бажання!

Максим схрестив руки на грудях.

— А якщо я не скажу вголос?

— Тоді не отримаєш подарунок, — засміявся Олексій.

Максим зітхнув, удав, що задумався, а потім перевів погляд на Олесю.

— Моє бажання вже збулося, — сказав він, і в голосі його прозвучала тепла впевненість.

Павло голосно грюкнув у долоні.

— Ну раз так, тримай свій подарунок!

З цими словами Павло несподівано підхопив Олесю на руки й, під захоплені крики гостей, вручив її Максиму.

— Лови, друже! — засміявся Павло. — Тримай міцніше, а то втече!

Олеся ахнула, обхопивши Максима за плечі, а гості знову зааплодували.

Максим не став роздумувати. Він притиснув її ближче, схилився до її вуха і хрипко прошепотів:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍