Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Побачивши перед собою втілення самої смерті, огорнуті пітьмою у формі довгих просторих мантій з глибоким каптуром, Ірілатассар від душі розреготався.

***

Розминувшись у коридорі з двома умертвами, Нес-Ашшад зрозумів, що вчинив правильно. Ірілатассар занадто ослаблений, щоб протистояти їм, а В'єррн… Подумки ліч благав всіх покійних Повелителів разом, щоб везіння та живучість ер'єт-тасса не зрадили йому і цього разу. Щоб він протягнув достатньо довго до прибуття підмоги або хоча би затримав нападників, не давши їм кинутись у погоню.

Сам же Нес-Ашшад відчайдушно поспішав — молодий Повелитель, що летів перед ним, умирав. Ліч відчував це всією своєю сутністю. Його охопило неприємне відчуття — щось середнє між слабкістю та голодом — надто чуже та незвичне для його стану та статусу, щоб просто так від нього відмахнутися. Причина була простою — все менше енергії надходило з Джерела. 

Суртаз надто ослаблений і не виживе, тому залишався тільки один шлях. Для цього Нес-Ашшад мав провести ритуал, який теж потребував певного часу для підготовки. 

Старий ліч вважав за краще не думати про те, що цього часу у Повелителя немає. Він повинен встигнути.

***

Умертвів Шеадда відчула здалеку. Роздратовано зашипівши — зв'язуватися з втіленнями смерті не хотілося зовсім — вампірка перетворилась на туман та вислизнула за прочинену стулку вікна. Ер'єт-тасс, схоже, навіть не зрозумів, куди вона поділася. Але слід було віддати йому належне — бойовий некромант виявився обурливо живучим і вперто не хотів вмирати, попри відкритий перелом ключиці та численні рвані рани на спині, грудях та животі. Тільки його горла Шеадді дістатися так і не вдалося.

Розчинившись у тумані за вікном, вища вампірка спостерігала за тим, як до кімнати статечно влетіли двоє умертвів. Вона бачила, як В'єррн, похитуючись, дошкутильгав до відкинутих нею коротких бойових кіс, узяв одну та попрямував до Ірілаттассара, що все ще продовжував сміятися. Торкнувшись розуму свого Повелителя, якому вона присягнула на вірність не один десяток років тому, Шеадда жахнулася від усвідомлення темряви, що огорнула його розум. Не тій темряві, що давала прихисток їй самій, а іншій — тій, що поглинала саму особистість, її почуття та думки. Щось подібне вона побачила у розумі Реомара за мить до його загибелі.

Захищена ментальними щитами свідомість Ірілатассара завжди була незвіданою територією для вампірки. Навіть у моменти найбільшої вразливості, коли Повелитель ділився з нею своєю кров'ю, він завжди залишався наглухо закритим. Тепер же його розум — живий, гнучкий та кмітливий, як завжди здавалося Шеадді — нагадував попелище під чорним беззоряним небом. Нескінченне, щільне, задушливе і безпросвітне забуття.

Її Повелитель збожеволів.

А за мить це відчуття зникло — голова Ірілатассара покотилася по підлозі, відтята ударом коси.

Вампірка мимоволі здивувалася. Як В'єррну вдалося зберегти достатньо сил для удару в такому, хоч і витривалому, але все одно слабкому, вразливому, живому людському тілі? Втім, втома і втрата крові зробили свою справу: незграбно спершись об крісло, бойовий некромант рухнув на підлогу поряд з ним і завмер, залишивши руку на сидінні та опустивши на згин її ліктя обличчя долілиць, ніби вирішивши просто трохи перепочити.

Більше він не ворушився, і двоє умертвів почесною вартою зависли в повітрі поряд з ним.

Шеадда полетіла геть. Їй слід було дочекатися, поки тіло Ірілатассара залишать без нагляду. Не зумівши захистити свого Повелителя, вона зробить все, щоб віддати йому останню шану.

***

Аліссетеад-Шаал була найстаршою серед кширр-тассів. І вона завжди тримала при собі Ловця душ. Втім, попри зовнішнє єхидство та показну готовність будь-якої слушної миті використати цей грізний артефакт на благо Шалластхадара, кожен такий випадок пробуджував в глибині її душі дивне, призабуте, чуже почуття гіркоти. Щоразу аналізуючи його, жінка-ліч робила висновок, що приблизно так живі відчувають смуток. Або скорботу.

Слабкість, яку вона відчула ще на даху вежі, була аж надто знайомою. Протягом останніх років життя Шаддаера, Аліссетеад-Шаал відчувала її не так сильно, але майже постійно. Всі лічі відчували це, і тим сильніше, що старшим і могутнішим був некромант. А Лісс за віком була другою після Нес-Ашшада. І ні до, ні після смерті Шаддаера вона так і не запитала поважного ліча, наскільки йому було погано весь цей час. Так само вона не ставила запитань і тоді, коли Нес-Ашшад ментально наказав їй негайно прямувати до покоїв молодого Повелителя і не забути взяти з собою Ловця душ. Він знав, що Лісс завжди тримає цей артефакт при собі. Але то був натяк, що трапилося лихо.

Влетівши до кімнати Суртаза, вона побачила обезголовлене тіло Ірілатассара, за ним — умертвів, а слідом — відчула, наскільки відчайдушно, з останніх сил, В'єррн чіпляється за життя. Аліссетеад-Шаал відчула, як хвиля гіркоти знову омила її душу, залишивши по собі знайомий жар, що озвався фантомним болем у відсутній плоті скелетованих кінчиків пальців.

Вона пам'ятала В'єррна геть хлопчиськом. Дрібним та вертлявим пронозою, спійманим на кордоні Реомаром і залишеним в живих за наказом Шаддаера. Вже немає ні вищого вампіра, ні дванадцятого Повелителя, та й самого хороброго та відданого ер'єт-тасса, яким виріс той хлопчисько, незабаром теж не стане. 

Стільки смертей через амбіції одного талановитого, цілеспрямованого, але такого самовпевненого і жадібного до влади молодика.

Аліссетеад-Шаал незворушно дістала з кишені мантії прозору кулю розміром з невелике яблуко. Мертві не знають страху, не відчувають болю чи смутку. Не в її силах було зцілити бойового некроманта — з такими пораненнями, мабуть, не впоралися б і найвправніші ельфійські друїди. Тому він помре, але його служіння не припиниться й після смерті.

— Засинай, В'єррне. Спи, хоробрий ер'єт-тасс… — прошелестіла жінка-ліч, обережно, майже лагідно торкаючись кістяними пальцями плеча бойового некроманта. Ловець душ у другій її руці засяяв холодним зеленим світлом — яскравіше і яскравіше з кожною секундою.