Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

- Ми його перемогли! - зраділо крикнув він.

Інший ліхтармейстер на драбині переможно підняв обидві руки догори. Вайолет зиркнула на мене і, побачивши як усмішка розпливається на моєму обличчі, знову спрямувала погляд туди, нагору. А там ліхтар уже трохи відхилився назад. І з характерним звуком харкання виплюнув вогонь прямо на тріумфально налаштованого ліхтармейстера, що заверещав, як дівчисько. Випустив палицю з рук, почав бити себе по одязі і швидко-швидко спускатися. Внизу на нього накинувся літній ліхтармейстер, повалив молодшого на землю і почав плескати руками по одягу, що вже встиг зайнятися. Вони шкереберть крутилися по землі. Через секунду вогонь було переможено.

- Заради Зводу! Забираймося звідси! - сказав хтось із них, і двоє неперевершених майстрів своєї справи, швидко забравши драбину, чкурнули навтьоки.

Вайолет із захватом в очах спостерігала за безчесною втечею двох дорослих людей, що призвані дарувати людям  світло, яких обкрутив круг пальця древній артефакт. Вона облизнула губи.

- Ну, інколи ти буваєш не такою і нудною. О, а ось і моя людина. Ну, не зовсім людина. - Вайолет повернула голову до мене. - Нікуди не тікай.

Напівхимерниця гордою ходою попрямувала до постаті, що завмерла в тіні дерева. Відбулася коротка розмова. Дівчина знову підійшла до мене і поманила мене рукою за собою.

- Тепер я знаю точне місце. - сказала Вайолет і я пішла за нею.

- Тепер ми йдемо у зворотному напрямку. - зауважила я.

- Це щоб заплутати ворога. - знайшлася Вайолет.

Ми крокували темною вулицею. По ході Вайолет я зрозуміла, що у неї піднесений настрій.

- А ти, значить, не нудна? - спитала я.

- Е-е. - похитала головою напівхимерниця.

- Ти швидко знайшла кімнату, де жив Дред?

- Ду-у-у-же швидко. - кивнула Вайолет.

- І вона виявилася пустою. - зробила я припущення.

- Ага. Лише чоботи.

Я нахмурила лоб.

- Лише чоботи? Жодної іншої речі? Шкарпетка, штани, пояс, нічого?

- Е-е. Лише чоботи.

- Як зручно. - я почала озиратися у різні сторони, негативно оцінюючи безтурботність Вайолет.

Перебравши у голові кілька думок, я спитала знову:

- А луксори як швидко знайшли потрібний запах?

- Блискавично. - не задумуючись відповіла Вайолет.

- І тобі не здалося це дивним? - насторожливо запитала я.

- Більше тобі скажу! - повернулася до мене Вайолет, розкривши широко очі. - Навіть луксори переполохалися. Кажуть, що цей запах скрізь. І всі стежки ведуть в одну точку. - вона трохи помовчала. - Ну, ще сказали, що я їх втягла в якусь темну історію. І це мені хто каже? Уявляєш? Луксори кажуть, що я їх в темну історію втягла. Подумати тільки. - напівхимерниця гнівно похитала головою. - Почали вимагати більше грошей. А де їх взяти? Ну, коли я їх дістала, то вони погодилися розказати мені вночі про те місце.

- Чому вночі? - сама не хотіла я задавати це питання, але знала, що мушу.

- Щоб вони встигли втекти з міста ще вдень. А на зустріч до мене прийшов просто посильний.

Ми продовжували йти.

- Бачиш, що означає не бути нудною! - весело сказала Вайолет.

- Не бути нудною — то означає бути мертвою? - я підсвідомо потяглася до гаддаре.

Витягла безшумно сталеву шаблю тепер і йшла темною вулицею зі зброєю в руках.

- Ти ж розумієш, що на нас влаштують засідку.

- Угу. - кивнула Вайолет.

- А ми навіть не знаємо, з ким маємо справу! Хто на нас напав? Хто стоїть за ними? Хто так сильно хоче, щоб ми вмерли? І, сподіваюся, ти ж розумієш, що нам потрібно бути сто разів обережними перед тим, як прийти на те місце?

- От це й означає не бути нудною. - усміхнулася Вайолет. - Ми вже на тому місці.

Я різко зупинилася. Вайолет теж. Ми не домовлявшись стали тісно спинами одна до одної. Ех, зараз би запустити свою сітку відчуттів!

- Ти щось відчуваєш? - тихо спитала я.

- Угу. Але не можу зрозуміти, що саме.

Найгірша відповідь з усіх можливих. Вона відчуває. Але не знає, кого. І це Вайолет! Напівхимерниця яка живе у центрі розпусти усього Ксерону! В тому місці, куди збігаються всі можливі і не можливі драйтли усіх мастей і порід! Просто чудово! Хто ж на нас тут чекає?

Я швидко оглянула все навкруги. Де ми? Я не могла упізнати ніяких орієнтирів, які б допомогли мені зрозуміти де ми знаходилися. Куди тікати? Звісно не тією дорогою, якою ми прийшли. Ворог перекриє її у першу чергу. Потрібно прориватися в інший бік. Але куди? Куди? Попереду світився заклад із тих, в якому люблять проводити час сумнівні компанії до самого ранку. Напевно, у ньому і повинен знаходитися уявний “Дред”. І, звісно ж, ми не встигнемо зайти до закладу, бо на нас нападуть раніше.

- Нагадай мені потім, щоб я тебе посварила. - тихо процідила я крізь зуби.

- Так, матусю, як скажеш. - з посмішкою на устах кинула мені напівхимерниця.

Їх було двоє. Він і вона. Це спочатку. А потім… Але все по-порядку.

- Викликати мене серед ночі. - роздратованим голосом порушила нічну тишу жінка. - У таке місце!

- Тобі добре заплатили. - занадто спокійний тон чоловіка.

- Тільки це хоч якось і відраджує. - фиркнула жінка.

- Та їх всього двоє. Ти бачила? - голосно спитала у мене Вайолет. - Можеш тут почекати, я сама розберуся.

І справді ж полізла на них! Вайолет не з тих людей, у якої слова розходяться з ділом. Варто на це зважати у майбутньому і сприймати її слова більш буквально. Я миттю схопила подругу за лікоть, встигнувши попередити її необдуманий вчинок.

- Поглянь на них. - продовжувала рватися у бій Вайолет, потягнувши мене за собою. - Куца швабра і пихатий віник. Тільки закінчили прибирання у туалетах, здали хоч зміну? - закинула напівхимерниця підборіддя уверх.

Я одразу ж згадала свої зустрічі з Фоліаном, коли на них була присутня Вайолет. Раніше я думала, що напівхимерниця має на мене зуб, тому так і поводила себе. А вона ж просто навіжена! Навіть, не неврівноважена, а цілком і повністю навіжена! Довелося сильно смикнути її за лікоть, щоб перестати волочитися за нею і нарешті зупинити дівчину. Ми завмерли. Я важко зітхнула і трохи вийшла уперед. Вайолет невдоволено закотила очі і похитала головою, демонстративно повернувши її вбік від мене. Мені здалося, що вона навіть фиркнула при цьому.