Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

часів покладали на жінок, то й часові рамки окупації жінки сприймали не через прихід-відхід ворога, а через дестабілізацію/нормалізацію повсякденного існування.

Дальше пошла другая жизнь. Срочно уезжало начальство. Махонький наш городок просто встал от этого на дыбы. Бегство власти было посильнее немецкого наступления. Райкомовские жены мотались по городу в бигудях, собирая у тех, кто рожей не вышел для эвакуации, чемоданы.

Галина Щербакова. Бабушка и Сталин

Фактично історія окупації була «вписана у пам’ять» як катастрофа серед низки інших катастроф (громадянська війна, колективізація, голодомор, репресії), що їх зазнав український народ. І у пам’яті частини свідків вона постає не як найбільша: голод та репресії на шкалі трагедій посідали в їхній свідомості значно вище місце.

Знаєш, тоді такий час був, що за короткий проміжок відбулося надзвичайно багато подій. І голод, і колективізація, і війна — все разом, люди не встигали оговтатися від однієї біди, як приходила інша. Ми вже не розуміли, що для нас краще, а що гірше.

Жінка з Київщини

А в войну у нас еще хоть еда была… А когда уже пришла Красная армия, забрали все на свете, ни на что не смотрели, даже на детей. Забрали все подчистую.

Анна Тихонівна П., 1939 р. н.

Важливо розуміти, що багато мешканців Східної Європи зазнали декількох окупацій. Це стосується насамперед Західної України та Закарпаття, почасти — підрадянських територій України. Певною мірою діяльність більшовицької влади можна розглядати як «досвід успішної окупації». На відміну від «колоніалізму як форми взаємовигідного, хоч і нерівноправного тривалого існування двох сторін, — зазначає історик В. Нахманович, — окупація — це форма односторонньої тимчасової експлуатації. При ній окупант отримує джерело постачання практично безкоштовної продукції та робочої сили для вирішення власних політичних, військових, економічних завдань, проте не бере на себе жодної відповідальності за життя окупованої території та її населення. Окупована ж територія позбавляється усіх політичних, економічних і культурних прав, проте її населення не отримує жодних гарантій навіть свого фізичного існування».

Тож замість очікуваної емансипації, обіцяного революцією звільнення людини, політика більшовицької влади породжувала насилля, вектор якого був спрямований на «підкорення» та «використання» окупованих територій. Ретельно створюваний український радянський народ набув навичок колаборації й постійно сприймався як «інший», «чужий», який треба було залякувати, підозрювати та репресувати. Стосунки радянської влади та українського народу як на підрадянських, так і на західних землях мали окупаційний характер, що сформувало досвід життя за «чужої влади». Про те, у який спосіб жінки використали цей досвід, ідеться нижче.

Жінки на ринку. Харків, 1942 рік. Книга пам’яті Харківської області

Документи свідчать, що частина жінок, які фізично перебували в зонах окупації, фактично не відчули окупації як такої. Для певної кількості жінок окупація минула непоміченою чи не заторкнула їх безпосередньо. Наприклад, частина сільських мешканок через особливості адміністративного устрою окупаційного режиму так до ладу і не бачила німців.

…Хуторяне видели немцев издали. Немцы в хутор пришли всего на три дня и старостой назначили Степана.

…Коли війна погнала «руских» на схід, прийшли німці, але їх ніхто в селі не бачив. Вони були в містах. У нашому селі люди вибрали війта, і він мав урядувати.

Зі спогадів очевидців окупації

Інші жінки не сприйняли окупацію як страждання, боротьбу за виживання чи ризик смерті в силу свого віку, можливо, легковажності чи щасливої долі, рис характеру, особливостей світосприйняття. У щоденнику молодої дівчини, комсомолки з Кіровоградської області, — суцільні романтичні переживання, детальний опис перших ознак кохання, зустрічей, розмов.

Я хочу новой, поэтической любви. Я хочу любить Эрвина, но не допускать того, чего с Францем» (5 березня 1942). …Как хочется жить, любить и быть любимой! Мы веселы как маленькие шалуны, бегаем, играем, поем; нам окружающий мир ничто. Только мы и только все для нас»(18 квітня 1942). …Да и что я вообще? Прежде всего, человек! Дальше — девушка. […] И я хочу быть любимой. Пусть даже он будет немец. Я молода — вот третье. Я ищу приключений (28 липня 1943).

Об’єктивним чинником, який впливав на різницю досвіду окупації, було проживання у тій чи іншій зоні окупації, яких в Україні було чотири (а з урахуванням Закарпаття, де з 1939 р. було встановлено угорський режим, — п’ять). Ставлення та стилі поведінки нових управлінців щодо місцевих були різними і залежали від різних обставин, серед яких: настанови та накази керівництва, кількість та якість керівників, наявність чи відсутність можливості «домовитись», корумпувати нову владу, віддаленість чи наближеність місця, де мешкали жінки, від умовного «центру влади». Суттєва різниця режимів керівництва райхскомісаріату Україна та прифронтових районів, підпорядкованих військовому командуванню, наприклад, полягала в тому, що у військовій зоні окупації було встановлено порівняно «м’якший режим». Це, зрозуміло, не означало відсутності масових страт єврейського населення, розстрілів комуністів, підпільників, заручників, пограбувань та насилля. Однак завдання вермахту на цій території полягали у формуванні лояльності місцевого населення, оскільки у безпосередній близькості до фронту його ворожість могла стати додатковим чинником небезпеки для гітлерівців. Суто прагматичні завдання окупаційної влади позначились і на способах управління загарбників, і відповідно на спогадах людей. Пересічні мешканки прифронтової зони здебільшого стикались у повсякденній практиці з військовими, а мешканці райхскомісаріату Україна мали справу з не найкращою нацистською бюрократією, а кодекси честі цих двох спільнот суттєво відрізнялися. Свої відмінності мав і режим, установлений у Трансністрії, однією з суттєвих його особливостей була дещо м’якша політика відносно єврейського населення.

На формат стосунків із місцевим населенням впливав також фактор наявності партизанських і підпільних рухів: що більшою була їхня активність, то жорсткішою — політика окупаційної влади. Важливим фактором був