Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

Зліва від входу ще одна арка. За нею прямо в підлозі розмістилась величезна розписана узорами металева чаша, заповнена водою. Над поверхнею здіймався пар. Зачарована, Арніка не відразу помітила, що жриця повернулась.

— Здивована? — тепла усмішка торкнулась губ ельфійки.

— Так, — видихнула вона й зрозуміла, що весь час майже не дихала.

— Розумію. Я теж вперше не вірила власним очам.

Вона стояла близько, так, що Арніка відчувала тепло її білої шкіри, вкритої ластовинням. Ніжно-зелена повітряна матерія вкривала тонкі руки й ноги, коливаючись від найменшого руху. Довге світло-русе волосся заплетено у безліч тоненьких косичок, стягнутих на потилиці у вузол. У вухах кільця-сережки з білого золота. Вона мала б вирізнятися навіть серед ельфійок.

Сивія зробила вигляд, що не помітила витріщання. Вона поставила принесену нею корзинку з полотенцями й змінним одягом біля проходу.

— Допомагати з обрядом тобі буду я. Якщо ти звісно не проти, дитя, — вона схилилась в поклоні. Занадто низькому, щоб бути вітальним і надто високому, аби виражати повагу.

— Ні, я буду тільки рада, — відповіла Арніка й вклонилась у відповідь, Сивія засміялась.

— Мені не потрібно кланятися, дитя. Я не високошляхетна дама й, тим більше, не Верховна жриця.

Арніка ніяково кивнула й вона продовжила, схопивши її за плечі.

— Не відаю, де і якими битими шляхами ви прямували, — вона змусила її покрутитись і окинула прискіпливим оком, — але речам на користь це точно не пішло.

Сивія допомогла звільнитись від темно-синьої студентської мантії й уже сірої від пилу сорочки. Порти й нижню Арніка зняла сама. Вони не перетворились на лахміття лише завдяки великій кількості заклять для довгої носки. Його її навчила бабця ще в дитинстві.

Арніка швидко ополоснулась в бадді, змивши більшу частину бруду й змочивши волосся. Крижана вода обпікала, шкірою бігли дрижаки, але коли ступні занурились у гарячу воду купелі вона не змогла стримати задоволеного видиху. Це саме те, чого їй найбільше бракувало в дорозі. Не нормального ліжка чи хорошої їжі, до якої звикаєш, навчаючись в Академії, а простої змоги помитися в гарячій воді, без ризику, що русалки з водяним потягнуть на дно або що Вести застануть у самий не пригідний час.

— Вибачте, Сивіє? — запитала вона жрицю, коли її тонкі пальці розплутували кубло в косі.

— Так?

— Ви знайомі із моїм др… з принцом Індгартом?

Пальці навіть не затремтіли.

— Дещо дивне запитання, — лагідно, як малій, відповіла жриця. — Всі в Лісі знають спадкоємця одразу двох правлячих домів, дитя від змішання крові й сил. Сина першого признаного напівдроу.

На мить повисла незручна пауза і тільки тонкі білі пальці масували голову, тягнули, плутали й розплітали тяжке вогке волосся. Очі застилав пар і Арніка ледь бачила її смурне обличчя. Здається, у тої, хто “пробачив і забув”, як вона намагалась ствердити Індгартові, обличчя не може бути таким. Арніка відвела погляд на змочені парою та волоссям рукави. Їх ніжна тканина потемніла й, певне, неприємно липнула до шкіри.

— Вибачте, що лізу не в свою справу, — можливо, вона пошкодує за ці слова, але щось у той момент їй підказувало, що вона має право їх почути, — та мені здається, що ви багато значите для мого друга.

— Тобі просто здається, дитя, — в її голосі було чутно гірку усмішку, як наче безнадійно хворому спершу обіцяли швидке і безболісне лікування, а за кілька циклів, коли уже й він сам зневірився у тому, чаркарі сказали, що лікування безсиле й йому залишилось мало.

— Але…

— Жрицям заборонено любити і, тим більше, заводити стосунки. Це одна із небагатьох чеснотних плат, що ми маємо заплатити Сульсі за право служити їй.

Сивія продовжувала розплутувати волосся, а Арніка не могла наважитись запитати ще щось. За кілька хвилей тиша стала настільки важкою, що вона нарешті наважилась на те, про що думала вже кілька седмиць.

— Давайте їх обріжемо?

Сивія кивнула, набираючи піну з бочонка. Було досить дивно відчувати чужі руки, що хазяйнували головою, шиєю, тілом. Вони почергово наливали й втирали в шкіру піну, ніжно масуючи. Піна пахла лавандою й м’ятою, а лагідний голос відносив далеко з купалень. Згодом кімната розчинилась у ароматах і Арніка заснула.