Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

15 Розділ (Епілог)

Різдвяний ранок розпочався спокійно. Сонячне світло, пробиваючись крізь великі вікна будинку, заливало приміщення м’яким теплом. Сніг за вікном тихо падав, вкриваючи землю білою ковдрою, і від цього здавалося, що світ за вікном завмер у передчутті свята.

Єва стояла на кухні, закінчуючи останні приготування до святкової вечері. На столі вже чекали своїх гостей різноманітні страви: запечена індичка, картопля з розмарином, кілька видів салатів та хрусткий хліб, свіжий з духовки. Вона розставляла склянки й серветки, час від часу поглядаючи на годинник.

«Сьогодні має бути ідеальний день,» – подумала вона, дивлячись на стіл. «Ми зберемо всіх, кого любимо.»

У вітальні було чути радісний сміх. Данило і Тимур, її сини-близнюки, змагалися за те, хто перший прикрасить ялинку новими іграшками. Їхній сміх був голосним і заразливим, наповнюючи будинок справжнім святковим настроєм.

Данило, з білим волоссям, схожим на батька, підстрибував, намагаючись дотягнутися до верхньої гілки, щоб повісити зірку.

—Обережно, Данік, ти можеш впасти, - усміхнулася Єва, дивлячись на свого сина з кухні.

—Мамо, я справлюся! – заперечив він, трохи знітившись, але не припинивши своїх спроб.

Кирилло, з темним волоссям, яке він успадкував від матері, сидів на підлозі біля коробки з іграшками, уважно вибираючи ті, що подобалися йому найбільше.

Алекс вийшов з іншої кімнати, спостерігаючи за цією метушнею. Він підняв брови, побачивши, як Данило знову намагається досягти гілки.

—Він впаде, якщо ти йому не допоможеш, - з усмішкою сказав Алекс, підходячи до Єви і обіймаючи її за плечі.

—Я знаю, - відповіла вона, поклавши руку на його долоню. – Але він такий впертий, як і ти.

—Можливо, - тихо засміявся Алекс. – Здається, нам варто подати сигнал для початку свята.

—Ще трохи, - сказала Єва, кидаючи погляд на годинник. – Гості ось-ось прибудуть.

У цей момент задзвонив дзвінок у двері, і діти кинулися до передпокою, відчинивши двері ще до того, як Алекс встиг підійти.

На порозі стояли батьки Єви, усміхнені й радісні, з пакунками в руках.

—З Різдвом! – привіталися вони, обіймаючи онуків.

—З Різдвом! – радісно відповіли діти, забравши подарунки й одразу почавши розгортати їх.

Єва вийшла з кухні, щоб привітати своїх батьків, обіймаючи їх тепло й міцно.

—Сніг вас не затримав? – запитала вона, дивлячись на маму й батька.

—Трохи, але ми справилися, - усміхнувся її батько, струшуючи сніг із куртки. – Але це Різдво, нічого нас не зупинить.

Алекс допомагав гостям зняти верхній одяг і запросив їх пройти до вітальні, де вже було тепло й затишно. Данило і Кері метушилися навколо подарунків, розкриваючи пакунки й показуючи кожен один одному.

Незабаром знову задзвонив дзвінок, і цього разу на порозі стояли Марк і Аліса з дітьми. Марк притримував двері, пропускаючи свою дружину вперед, а сам тримав у руках великий подарунок, загорнутий у золотистий папір.

—З Різдвом! – весело привіталися вони, заходячи до дому.

—З Різдвом! – відповіла Єва, знову усміхаючись. – Проходьте, все вже готово.

Дівчата Марка й Аліси одразу приєдналися до веселощів, і кімната наповнилася ще більшою кількістю дитячого сміху й криків.

Єва повернулася на кухню, розставляючи останні страви на стіл.

—Ну що, Марк, готовий до святкової вечері? – запитав Алекс, вітаючи друга і показуючи на різноманіття їжі на столі.

—Як завжди, у вас усе виглядає неймовірно, - усміхнувся Марк, оглядаючи кімнату. – І так багато страв! Ти завжди стараєшся на Різдво.

—Це особливе свято, - відповів Алекс, поглядаючи на Єву. – Особливо тепер, коли всі разом.

Єва обернулася й поглянула на всіх, хто зібрався в їхньому домі, відчуваючи тепло й радість у грудях.

«Це і є справжнє щастя,» – подумала вона. «Дім, родина, сміх і любов.»

Алекс тихо підійшов до неї й обійняв за плечі.

—Ти щаслива? – запитав він, заглянувши їй у очі.

—Дуже, - відповіла Єва, дивлячись на нього. – Це найкраще Різдво, яке я могла уявити.

—А буде ще краще, - усміхнувся він, стискаючи її руку. – Попереду ще стільки чудових моментів.

Всі гості вже зібралися навколо столу, сміх і розмови заповнювали кімнату. Алекс підморгнув Марку.

—Ну що, друзі, починаємо наше святкування? – запитав він.

—Безумовно, - відповів Марк, піднімаючи свій келих у відповідь. – З Різдвом!

—З Різдвом! – підтримали всі в один голос.

Єва відчула, як її серце сповнене радості й тепла, і не могла не усміхнутися, дивлячись на всіх цих людей, що були для неї найріднішими.

Після тосту святкова атмосфера лише посилювалась. Розмови плавно змішувалися з приємними ароматами їжі, що стояла на столі. Діти сміялися, час від часу відбігаючи до ялинки, щоб додати нову прикрасу або погратися з подарунками. Єва сиділа поруч з Алексом, час від часу поглядаючи на Марка й Алісу, які теж здавалися зануреними в цю святкову атмосферу.

Діти вже насолоджувалися святковою вечерею, запитуючи у батьків, коли можна буде нарешті відкрити ще подарунки.

—Ну що, Данік, ти готовий до десерту? – підморгнув Алекс своєму синові, коли помітив, що той злегка вже зголоднів після усіх веселощів.

—Ти навіть не уявляєш, як сильно! – відповів світленький, і його обличчя освітилось радістю.

—Я також! – вигукнув близнюк, підстрибуючи на місці. – Хочу спробувати той пиріг, що ти пекла, мамо.

Єва засміялася й підвелася з-за столу, щоб принести десерт.

—Почекайте ще трохи, – сказала вона. – Вже несу!

Вона зникла на кухні на кілька хвилин, але коли повернулась із великою тарілкою свіжоспеченого яблучного пирога, дитячий захват був неймовірним.

—А це найкластє Ліздво на світі! – вигукнула чотирьохрічна Настюша, намагаючись захопити найбільший шматок пирога.

—Ой, поділися й з сестрами! – засміялася Аліса, спостерігаючи за її витівками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍