Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

- Рррваах, - я не обертався, але відчував, як мій студент хитнув потужним хвостом, що з'явився під час первинної трансформації. Ще трохи, і хлопець повністю перевтілиться, хоче він цього чи ні. І мені потрібно буде втримати магічних створінь на відстані, даючи йому можливість вопратися з цим.

Поки я тупцював усього за кілька кроків від сутінкових тварюк, вони встигли повністю перетворитися, наповнюючись темною енергією. Але я саме цього і чекав, дозволяючи їм повністю набути своїх тіл, щоб активована мною "сітка" не застрягла, а охопила моїх супротивників повністю.

- Adelante! - Вигукнув у той момент, коли злісна паща кинулася вперед, лякаючи своїми величезними іклами.

Мить... ще одна. Бажання напасти першим боролося з розумінням, що я мав дочекатися того моменту, коли жахливий слиз торкнеться мого захисту. І тільки тоді я зможу підчепити тіньову магію, окільцювавши нею своїх супротивників. 

Гидке відчуття, але я все ж стримався. І щойно густа червона субстанція опустилася на тонку плівку мого захисту, одразу клацнув пальцями, відпускаючи "дзеркало" і даючи змогу сутінковій сутності застигнути у власній силі.

Відразу ж почулося скиглення, і я помітив, як одну з тварюк буквально прибило до підлоги. Тоді як другий мій супротивник все ще залишався на ногах, злісно скалячись у мій бік.

- От дідько! - Здається, я все ж таки поспішив... - Іди сюди, малятко, - я знову торкнувся свого джерела, маючи намір повторити успішну спробу, але де там.

Гончак виявився до біса тямущим, і не поспішав наближатися. А навпаки намагався обійти мене, і опинитися на деякій відстані. І я навіть практично розслабився, чуючи, як у мене за спиною пролунав гортанний гарк, який сповістив про те, що Джулс вже майже пройшов свою трансформацію, а отже...

- Щ-що це? - Смикнувся, почувши переляканий дівочий голос.

Прямо в дверях, усього за три метри від застиглої тварюки, стояла Алісандра. Дівчина тримала в руках свічник і обережно просувалася вперед, опинившись віч-на-віч із небезпечним супротивником.

- Стій, де стоїш! - Єдине, що я встиг, це вигукнути застереження, після чого перед моїми очима вималювався змазаний рух, і гончак кинувся на жертву, що так і не встигла нічого зрозуміти. - Ні! - метнувся вперед, розуміючи, що не встигаю.

І в цей момент між моєю маленькою дівчиною і чудовиськом, яке атакувало її, опинився розмитий силует, який одразу ж перетворився на чоловічу фігуру. Тварюка, яка не очікувала такого підступу, вчепилася в потужну спину, вириваючи з неї шматок плоті. І саме цієї затримки мені вистачило для того, щоб скористатися заготовленим заздалегідь заклинанням, приковуючи другого гончака до брудної поверхні закривавленої підлоги.

Хлопець, що закрив Істрійську від смертельного нападу, навіть не схлипнув, хоча я міг собі уявити увесь той біль, що відчував рятівник.

- Ти як? - Я бачив, як Орлексіан тримав долонями перелякане обличчя дівчини й акуратно стирав сльозинки на її щоках. - Ти не поранена? - Він оглядав мою наречену на предмет ушкоджень, тоді як я не міг зрушити з місця, спостерігаючи за тим, у що не міг повірити.

Ні... цього не може бути.

- Я... я в порядку, - прошепотіла Сандра, обережно відсторонюючись від свого одногрупника. - Але як ти опинився тут? - Поставила резонне запитання, і лише після цього глянула на тварюку, що лежала всього за метр від них.

- Не знаю, - хлопець знизав плечима, відразу ж скривившись, а я викликав свою охорону, наказавши їм захопити з собою баронета Аденійського.

Не знаю, скільки протримаються тенета, але бажано, щоб на той час сутінкові тварюки опинилися якомога далі від людей, які тут перебувають.

- І приведіть хто-небудь лікаря нарешті, у нас тут поранений, - видав роздратовано, дивлячись на начальника охорони Четвертого Лорда, який з'явився у вітальні. - І хто мені пояснить, чому ліра Істрійська опинилася тут, коли я чітко сказав простежити за нею!? - Гнів мій наростав, і мені хотілося рознести все в пух і прах.

- Це моя провина, я сама хотіла допомогти, хоча мене намагалися відрадити, - подала свій голос Алісандра, але я лише відмахнувся від її пояснень, продовжуючи гнівно дивитися на господаря особняка.

- Сандра переконала мене в тому, що зможе допомогти Джулсу, і я поступився... - Вільгельм схилить голову, розуміючи свою неправоту, тоді як я ледве стримував себе в бажанні розірвати цих людей, які наразили мою наречену на таку небезпеку. - Я прийму будь-яке покарання, але цей шанс... мені хотілося ним скористатися, - і нехай я злився неймовірно, але все ж таки розумів, що Каменійський усього лише намагався допомогти своєму синові.

До речі, про крилатого...

Я обернувся, дивлячись на спокійного на вигляд дракона, але щось у його образі здавалося мені чужим... Немов він готовий був кинутися на...

- Вбік, хутко! - Вигукнув, накриваючи себе щитом, і помітив, як охорона буквально потягла свого господаря, рятуючи того від удару потужного хвоста. І якщо я все ж таки зміг стримати свій гнів, то друг Алісандри, який ледь стримував свого звіра до цього, просто зірвався, нападаючи на власного батька. - Вийдіть усі! - Віддав чергову команду, зазначивши, що охороні вистачило мізків цього разу прихопити із собою пораненого Анрійського і разом із ним схвильовану маленьку помічницю.

- Я можу допомогти... - все ще намагалася обурюватися Істрійська, але я лише похитав головою у відповідь, повертаючись обличчям до перевтіленого Джулса.

- Він думав лише про твою безпеку, і так вчинив би будь-який батько, повір мені, - рогата голова нахилилася набік, розглядаючи мене, наче бачив уперше. - Тобі варто свою злість спрямувати в інше русло. Якщо хочеш, то я тобі допоможу. Але зараз ти маєш повернутися до другої іпостасі, інакше твій резерв спустошитися, а це загрожує поганими наслідками, - пояснював своєму підопічному, помітивши, що тварюки на підлозі почали ворушитися.