Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

солдати розташованого в Херсонесі гарнізону. На це вказує прескрипт присвят, що був доволі поширений на території Нижньої Мезії, але не в Херсонесі, де використовувався лише на початку декретів. Через такі спостереження є сумніви щодо поширення культу Немесиди серед грецького населення Херсонеса. Традиційні театральні вистави і музично-літературні змагання в Херсонесі дещо змінилися чи збагатилися після введення гладіаторських боїв. Театр, як і святилище при ньому, якщо таке було, могли використовуватися розквартированою в Херсонесі залогою.

Головним богом театру був Діоніс. Театр ставав місцем, де відбувалися релігійні культи на честь Діоніса. Існує думка, що театр взагалі походить від святкувань на честь Діоніса. Саме через те в ньому завжди були культові статуї цього бога або олтар. Самі маски були атрибутом цього бога. Вони в театрі, вони в його святилищі, в приватних будинках і могилах. Маски були різних розмірів — від величезних, що прикрашали театр, до мініатюрних, які розвішували на гілках дерев, щоб своїм передзвоном вони відганяли злих духів. Маски були й золоті, та в містах Північного Причорномор’я здебільшого глиняних зразків.

Кожна маска мала своє значення. Вони поділялися не лише на трагічні та комічні, якими ми звикли їх бачити в наш час, а на цілу низку зразків різних емоцій. З висоти своїх місць глядачі навряд чи могли побачити емоції актора, для цього їх підкреслено передавали маски. Зі збережених у Північному Причорномор’ї переважають маски персонажів культу Діоніса. Це сам бог і напівбожественні істоти: сатири, силени та менади. Вони, звичайно ж, рідкісні, у порівнянні з мініатюрними глиняними копіями масок. Маленькі знаходять під час розкопок приватних осель, могил і святилищ Ольвії, Херсонеса, Тіри та міст Боспору. За розмірами вони часто не перевищують 5 см. Здебільшого це комічні маски. Їх призначення було культове, можливо, апотропеїчне, і до театру вже не мало прямого стосунку. Міста і сільські поселення, де немає свідчень про існування театру, також дають зразки таких масок. Можливо, їх разом з іншими дрібними предметами розвішували на деревах на певні свята. Також численні були фігурки комічних акторів: у масках, іноді з гіпертрофованими животами, іноді напівоголені, іноді в ролі Геракла, Діоніса, жіночих персонажів.

Інформації про музику менше, ніж про театр, та влаштування мусичних агонів на релігійні свята саме собою підтверджує наявність тут музикантів. Відомо, що боспорський учитель музики Ісілл Хрисолаїв переміг на змаганнях гравців на кіфарі у Дельфах. Традиційно театральні вистави і поетичні декламування найчастіше супроводжувалися музикою. Навчання гри на музичних інструментах було невід’ємною частиною грецької освіти.

Археологічно фіксують знахідки фрагментів музичних інструментів у всіх містах Північного Причорномор’я. Наприклад, аулосів. Їх називають флейтами, хоч вони ближчі до сучасного гобоя або сопілки. Це була така собі подвійна сопілка. На одному з аулосів, знай­дених у Ольвії різцем викарбувано напис грецькою «Він любив муз».

Окрім цих інструментів, на зображеннях і в фрагментах, знайдених в античних цент­рах Північного Причорномор’я, постають інші: кіфара, ліра, сирінга. Ліри, виготовлені з бронзи або панцира черепахи, дерев’яні та металеві елементи кіфар, тригонів (трикутних арф) знайдено під час розкопок на Боспорі та в Ольвії. Юнаки з аулосами та струнним інструментом зображені на доволі пізньому розписі саркофага ІІ ст. з Пантікапея. У цьому розписі вбачають вплив Риму на грецьку музичну традицію. У Римі переважала музика оркестрів, тоді як греки грою на інструментах супроводжували спів.

Цікавим є надгробок солдата римського війська, знайдений в Херсонесі. Померлого зображено з трубою в руці. Викарбувана епітафія вказує, що похованого звати Аврелій Сальвіан і він був трубачем ІХ Клавдієвого легіону. Музика і була його спеціалізацією в війську. Підтримка бойового духу спонукала військову адміністрацію відправляти таких як він вояків у далекі куточки за межі імперії, утримувати і забезпечувати їх та їхні родини.

Окремі музичні інструменти використовувалися в культі того чи іншого божества. Кіфара була символом Аполлона, якого широко вшановували в містах. Тож ці музичні інструменти зображали на монетах Ольвії, Херсонеса, боспорських міст. Були й інші символи цього бога: зірка, дельфін, стріла. Та всі вони набували свого особливого значення у зв’язку з певними подіями в полісі. Аполлон був покровителем колонізації, самого процесу заснування міст, тоді й була потреба підкреслити ці його функції. Коли ж на монетах з’являються його музичні інструменти — поліс відзначає якісь великі події, пов’язані з музикою. Нерідко це були змагання загально-грецькі, або принаймні ті, в яких брали участь приїжджі музики з інших грецьких міст. Аполлон славився як вправний музика, покровитель поетичної творчості та мистецтв.

Мусичні агони проводилися не в одному місті Північного Причорномор’я. У Херсонесі ліру зображали на монетах у ІІ–ІІІ ст. н. е. як символ мусичних змагань і атрибут Аполлона або німфи Херсонас. У перші століття нашої ери тут проводилися агони, покровителем яких вважався Аполлон із лірою. На херсонеському фрагменті каталога переможців агонів перелічено літературно-мусичні змагання, що відбувалися в цьому місті. У них написано про хор, що виступав під акомпанемент аулоса і кіфари.

Найбільшим авторитетом Аполлонові змагання користувалися за правління Августа, який вважав цього бога своїм покровителем і патроном. Його храм в Римі вважався одним з найбагатших в античному світі. Святилище Аполлона традиційно розташовували біля театру. Утім, у Херсонесі біля театру в римський період вшановували богиню Немесиду Хранительницю. Їй було встановлено олтар зі сподіваннями на її покровительство театру й агонам.

Інший інструмент, тімпан, стосувався переважно культу Матері богів, що стає особ­ливо поширеним в античному світі у ІІІ і ІІ ст. до н. е. Це ударний інструмент у вигляді широкого диска. Він відповідав ритуалам, де практикувалися танці, нерідко нестримні, оргаїстичні. На відміну від духових і струнних інструментів, ударні асоціювалися з іноземними практиками, містеріальними святами. Однак вони, очевидно, існували в містах Причорномор’я. Геродот пише про представника скіфської еліти Анахарсіса, який піддався грецькому впливу. Скіфи осудливо поставилися до нього, а коли про все дізнався їхній правитель, він власноруч убив його. Та саме завдяки Анахарсісу, ми дізнаємося, що у святилищі в Гілеї, пов’язаному з Ольвією, відбувалися містеріальні культи. І от Геродот пише, що Анахарсіс влаштував свято на честь Матері богів і виконуючи релігійні ритуали, бив у тимпан. В Ольвії та Херсонесі елліністичного періоду зображення Матері богів із тимпаном у руках були дуже поширені. Таких глиняних фігурок було більше, ніж зображень усіх інших богів. Відомі також скульптури цієї богині з вапняку та мармуру.

Крім того, в цьому поширеному в усій Греції культі використовували сірінгу, багатоцівкову сопілку, інструмент, що асоціювався з пастухами. За міфом, Аттіс, закоханий в цю богиню, був пастухом. Його так і зображали: спертого на невисоку скелю і з притуленим до вуст нехитрим музичним інструментом. Іще сірінгу називали «сопілкою Пана». Пан, напівбожество із цапиними ногами, був одним із персонажів культу Діоніса.

У культі на честь Діоніса також практикували містерії, нестримні танці та не зовсім канонічні співи. Це були радше вигуки та крики, і в текстах давніх авторів не завжди схвалюється така поведінка в релігійних відправах. На жаль, давньогрецький спів і танець не лише у північнопричорноморських містах та поселеннях, а й у всій Великій Греції назав­жди залишаться для нас недоступними. Лише окремі пози з танців показують нам зображення релігійних процесій та свят. Ці зображення поміщали на оздобленні розписом культового посуду, на рельєфах, вирізьблених на олтарях, саркофагах