Наталі Блейк - Дочка королеви , Наталі Блейк

- І що ти вб'єш мене на очах в сестри? - Крикнула Сара.

Мені все це зіграло на руку, поки Руфус розгубився, я вдарила з усієї сили по грудині, та штовхнула лікоть так, щоб він не міг вистрелити. Я підхопила пістолет, з його руки, але це було марно, він схопив мене за ногу і потягнув за собою. Я лише чула, як голосно крикнув Кріс. Я вистрілила йому в голову, на жаль Руфус помилився, і падати там не було високо, тож Коли я приземлилася на нього, залишилась живою. Я застогнала від болю від удару. Я не бачила Кріса чи Сари. Я просто лежала на бездиханному тілі Руфуса, і намагалася відсунутися. Я перевірила чи є у нього пульс про всяк випадок, він не дихав, і пульсу не було.

Я видихнула і почула як Кріс йде до мене, я підвелася на ноги з останніх сил.
Він обійняв мене, і тримав на руках, потім я почула що Сара йде за ним. Я не хотіла, щоб ще хтось постраждав, цього не мало статися. Все мало закінчитися смертю Руфуса, як знущався з моєї мами та мене, його спадок мав померти з ним. Я відчувала нічого коли вистрелила в нього, ні співчуття, ні жалю
докорів сумління теж не було, я досить сильно змінилася з того часу, я дізналася правду про себе.

 - Ні.. скрикнула я.

За долю секунди, я стала на ноги та повернулася так, щоб закрити його своїм тілом, поки Кріс дивився на мене і не розумів, що відбувається. Один, два, три.. три постріли пролунали, до того як я почула що Кріс вистрелив і  тіло Сари впало на землю. Я не могла триматися на ногах, але я не відчувала болю, Кріс закричав щосили, і спіймав мене перш ніж я вдарилася об щось.

- Я .. я тебе кохаю.

Очі заплющилися, мене на декілька секунд поглинула повна темрява. 

                                                                Кріс

Коли я знайшов їх, то подзвонив та викликав швидку, вона буде їхати довше сюди ніж по місту, тож я зробив це заздалегідь, Анна ще не була в тому стані, аби бігати по лісу, після того, як отримала стільки травм. Я підібрав вдалий момент та приставив до спини Сари зброю, вона не рухалася, вона так і стояла і лише насміхалася що я не зможу вбити. У Анни округлилися очі, коли вона побачила мене, її на мушці тримав Руфус. В її очах не було страху, лише розчарування у діях сестрі, та надія на те що вона може одуматись. Я хотів допомогти їй, ринутися в обійми та закрити її від жахів цього світу, але не міг. Вона стояла занадто близько до краю, і це могло б погано закінчитися для неї, тож я зупиняв себе знаючи, що вона зробить все аби вижити. Я дуже хотів вірити в те що вона зможе не ризикувати собою, та не робити дурниці, і ми поїдемо разом до дому. Я б вибачив їй все, все що вона зробила, аби тільки вона вижила. Поки Сара намагалася довести щось собі, що вона краща, і ніхто їй нічого не зробить. Анна підхопила момент, і вдарила Руфуса, він впав у прірву, з якою я сподівався ніколи не зможе вилізти. Анна підхопила зброю, але Руфус не хотів так просто здатися і потягнув її з собою.

- Ні, Анно, ні... міг голос розносився на тисячу миль, аби передати увесь біль який я тільки що відчув, і навіть це не допомогло, а ні накраплю.

Сара засміялася потім я почув постріл, та відштовхнув її, і побіг шукати Анну. Там була стежка яка вела вниз і я побіг з усіх ніг по ній, як виявилося, обрив, був не дуже глибокий, що було добре, це означало, що вона жива, і я зможу допомогти їй піднятися. Я нічого не чув і не звертав уваги, коли я побачив її, то підбіг обійняв, та притирив так, щоб вона не впала. Анна стала на ноги та штовхнула мене, так що ми помінялися місцями, перш ніж Сара вистрелила.

Три постріли встигли пролунати перш ніж я вбив її. Анна завмерла, вона не дихала, лише дивилася на мене, і я зрозумів, що тепер страх за її життя настільки реальний, що я нічого не можу зробити та сказати, вона прошепотіла що кохає мене і заплющила очі. Я не міг уявити собі тут мить, коли я її втрачу, я не можу змиритися з цим, я не можу відпустити її. Мій крик наче зрушив гори, я притиснувся до неї, і благав не залишати мене. З очей лилися сльози, я намагався надати їй хоч якусь медичну допомогу, але було забагато крові.я не чув її дихання, аж раптом я почув сигнал швидкої, та покликав їх підійти якомога швидше сюди. Вони зупинили кровотечу, поклали її на ноші та швидко віднесли в карету швидкої. Вони запусти її серце дефібрилятором, вирівнюючи пульс, я молився про те аби мій ангел залишився зі мною. Я поїхав з ними, і тримав увесь час її за руку, бо не міг відпустити. Можливо це було егоїстично, але я не можу собі уявити як далі жити без Анни, знаючи що вона не повернеться до мене, ні сьогодні, ні завтра.. ніколи. Коли ми доїхали до лікарні, її забрали в операційну, і єдине що мені залишилося це чекати. Я стояв та дивився на двері операційної в сподіванні, що зараз вийде лікар та повідомить гарні новини. Приїхала Даяна, моя мати теж була тут і Дерек, вони всі підійшли до мене і почали розпитувати що сталося.

Я не хотів розмовляти, в мене ще досі дзвеніло у вухах від пострілів. Я не міг ні про що думати окрім Анни. Я стояв посеред лікарні у весь в крові, і хотів, щоб новини про ангела, оживили мене так само як дефібрилятор серце. Бо зараз, я не відчував що мені пощастило, я відчував, як мене вбили там на тому обриві, і моя оболонка змушена страждати до кінця днів.

Минуло більше ніж чотири години, люди навколо помінялися, мама привезла мені чистий одяг, і я погодився перевдягнутися, поки чекаю. Я пішов у ванну, і почав змивати застиглу кров зі своїх рук. Я не був хорошим хлопчиком як Дерек, і робив житті неправильні або морально сумнівні вчинки, але ніколи не відчував нічого поганого. Зараз в мені бурлило настільки багато поганих емоцій, коли мій мозок усвідомлював що на моїх руках кров Анни, буквально та фігурально, що мені стало огидно від самого себе, я подивився в дзеркало і побачив, що обличчя теж замазано кров'ю. Я почав все відмивати, та терти ділянки, де не вдалося змити водою. я заплющив очі, та видихнув, в надії на те що, все погане закінчиться. Але насправді, цього разу я не знав чи воно дійсно так буде, я сподівався на краще завжди, але моя безпомічність угнітила мене все сильніше. Я викинув брудний одяг і повернувся до тих самих дверей на які дивився останні чотири години. Табличка голосила те що операція, ще не завершена. Мама і Даяна підійшли та обійняли мене, але це не допомогло. Мені нічого зараз не потрібно окрім новин про Анну.