Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

         - Зачекай, скажи дещо.

Глянула з подивом, та не відпустила.

         - Що?

         - У лікаря була?

         - Звісно.

         - І що? Все нормально?

      - Так, все добре. Щось ще цікавить? – з хитрим осміхом глянула, порожевіла трохи, навшпиньки встала і до вуха потягнулася. – Можна.

Хотів би змотати так, щоб і ім’я своє забула, та стримав океани хтивих бажань, що за останній місяць в лиш уяві переживав. Говорив з нею за ніч більше, ніж за весь час що разом провели. Вибачився за кожну довбану помилку, яку згадав, її вибачення і слухати не став – спинив, відволік як умію, як мріяв. Розповів все що хотіла знати – жодного питання не оминув. Про першу дружину і мати стисло, щоправда. Та і коротка ця історія. Втрапив у одну халепу і затримався, а Тамара саме в той час дуже допомоги потребувала. Я про це не знав, більше їй не було до кого звертатись, окрім моєї родини, а моя мати її дзвінок проігнорувала – так і не змогла швидкий шлюб випускників школи прийняти, все допікала мене тим «по зальоту». Дізнався, що Тамара в лікарню потрапила від сусідів. Все від лікарів вислухав, та то вже ні до чого було. Провів всю ніч поруч, а вранці їх не стало. А здалось, що і мене разом із ними. Почав нове життя далеко від дому, лише коли батько хворіти почав, довелось почати з матір’ю спілкуватись. Відтоді покинув те чим займався і в сімейний бізнес почав занурюватись – гроші на лікарів для батька текли рікою і десь їх мусив знаходити. Пробачити за таке не можна, та і викреслити з життя рідну мати не вийде. Ані все то виклав дуже стисло, без емоцій, та все одно пошкодував, на неї дивлячись.

        - У нас так не буде, зрозуміла?

        - Не хочу на дачу до твоєї мами.

        - От і добре, бо і я туди не хочу, - обійняв її обережно і руку на живіт поклав. - Мені тільки ви двоє потрібні – більше нічого.

Ще чекати і чекати, коли він рости почне, може аж за місяць лиш окреслиться, поки як не знати то і не здогадаєшся. А я знаю. І чекатиму.

*****

         - Ти ж знаєш, як сильно тебе кохаю?

Навчила таки! Подумки щоразу переможно викидую руки вгору, а насправді зараз однією чоловіка за правицю тримаю, а іншою одяг притримую.

         - Та вже стільки раз чула, що повірила.

Ми на УЗД, ще трохи – і дізнаємось кого чекаємо. Я одразу на хлопчика заклалась. Як і Ігор з Яною. І Давид.  Коли повернулись і дізналась, що він звільнився – сама до справи взялась. Не одразу, та укатала його повернутись, а Влада собі забрала. Отака я владна панянка. А хто мені тепер відмовить? Точно не Гліб. І не Давид, виявляється. Приязною їх зустріч не була, та як є розумний модератор, смачна вечеря і напої не забувати підливати, то можна трохи допомогти. Один вранці в кабінеті спав, інший у вітальні, та знала, що дійшли згоди, хоча Гліб знов губу розсічену мав, а Давид підбите око. Може дружба у них і дивна, та справжня. Щодо весілля вирішили все просто. Гулянок не влаштовували - не хотіли обоє. Тихо розсписались і все - то була не формальність, але свято лиш для нас двох. Про Ольгу Романівну думала не дуже добре, але часто. Родина це велике щастя, нехтувати не варто. 

       - Ти ж не хотіла з нею бачитись?

      - Гліб, це може і дуже складно, але повір на слово – потім собі дорікатимеш. Я за батьком сильно сумую.

        - Вірю. Добре, домовлюсь на наступні вихідні.

Відвидини були короткими, та кожен із нас доклав максмум зусиль, щоб стали приємними. Наче так і було. Хоча додому повернулась із велким задовленням відмовившись від ночівлі. Отак, від справи до справи і дістались до УЗД. З нетерпінням чекала, що лікар скаже – якщо я переможу… Навіть не пам’ятаю, що я виграю чи він програє. Та щоб це не було – перемога знову моя, а однаково щасливі обоє. Гліб винайшов у собі центр рівноваги і зупинився між андроїдом комфортного рівня турботи і альфа-самцем трохи прирученим. Я свої гормони намагалась стримувати і мені це вдавалось, хоча Гліб не завжди з цим погоджувався. З чим обидва були згодні – хочемо будинок, а не квартиру. Діло зі словом у нього не розходилось, ще до пологів туди перебратись встигли. Облаштування мені віддав, а я зробила в стилі тієї квартири в Барселоні, куди так сама і не поїхала. Та все ж на власні очі її побачила – ми навідались туди на два дні після розпису. Я сама попросила. Гліб лиш перепитав чи впевнена і все організував та був поруч, коли гуляла містом, своїми очами дивлячись на все, про що всією родиною колись побачити мріяли. Лишалось дочекатись народження сина і почати новий етап життя. Очікування виявилось набагато приємнішим, ніж час в перинатальному будинку.

        - Хлопчик.

Отак, від надлишку почуттів лише одне слово зронив і застиг з щасливим виразом обличчя.

       - Як і чекали. Тримай міцно нащадка, - додала так, ніби міг інакше. - Сперечатись щодо імені не будемо - згодна на Дениса.

Сказала і заплакала. Не знаю через що, якщо чесно. Мені ще довго не вдавалося гормони вгамувати, поки від щастя до повної ейфорії кидало, але Гліба попередила:

         - Все, тепер всі засоби контрацепції скуплю, вдруге таке щастя не переживу.

         - Не вигадуй, нічого з того не буде. Я ще дівчинку хочу.