Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Тихо співаючи романтичну пісню, я торкнулася волосся, грудей, плавно хитнула стегнами. Зробила тілом «вісімку», обернулася... Провела долонями по животу, стегнам...

Я пам'ятала все, що треба робити. Все, чому вчив мене Руслан у стриптиз-клубі. Жодних сумнівів. Думок. Комплексів.

Більше почуттів, пристрасті. Більше сексу.

Я зустрілася поглядом із Русланом. Тяжко проковтнула. Все та ж поза, та сама впевненість у собі… Але щось змінилося. У напівтемряві сусід уважно спостерігав за кожним моїм рухом. Немов хижак, що причаївся за боягузливою ланню, але при цьому не викликаючи в мене страх.

Дрібне тремтіння хвилею пробігло по моєму тілу. Але не від сором'язливості чи незручності. Якраз їх і не було. Взагалі. 

Дике збудження охопило мене. Кінчиками пальцем я стягнула з плечей бретельки сукні. Подивилася на Руслана, опустилася до грудей... Обмалювала крізь тканину соски, які вже стали твердими, стиснула по черзі груди... Напрочуд усім моїм принципам і комплексам мене саму завела моя ідея і те, що я робила. І мені хотілося продовжувати. Грати з Русланом у зовсім недитячі ігри. Заплющивши очі, я з особливою повільністю стягнула сукню, і вона чорним поясом збилася на талії. Я була без бюстгальтера, напружених сосків тут же торкнулося прохолодне повітря.

— Таню, ти…

— Чш-ш-ш, — граційною кішкою я наблизилася впритул до сусіда, стала між його ніг. Наші обличчя опинилися за кілька сантиметрів одне від одного. Неначе ненароком я притулилася до нього гомілкою, схилилася нижче, і моє волосся торкнулося його плечей. Ніздрі залоскотав ледь вловимий аромат терпких парфумів. Ще один вдих, і в горлі пересохло, стало важко дихати. — На ранок мені буде соромно, — кісточками пальців я погладила по його щоці, — навіть дуже соромно, — провела кінчиком язика по губах, неспішно сіла на його стегна, — але зараз я хочу тебе. Хочу до божевілля.

— А ти вмієш дивувати, сусідко, — задоволено гмикнув Руслан і ривком посадив мене прямо на свій пах, викликаючи своїм жестом мимовільний схлип. Його долоні опустилися на мої стегна і з натиском піднялися до сідниць. Стиснули їх, і я відчула, як моє тіло відгукується на дії сусіда.

Низ живота занив від бажання, дотики стали обпікаючими, владними. Така пристрасна близькість дико хвилювала, збуджувала. І я не могла нічого з цим вдіяти.

Та й не хотіла нічого робити, якщо вже бути відвертою.

Шурхіт одягу, звук розстібання ширинки, мої відсунуті вбік трусики...

— І так, поки ти ще можеш міркувати, — Руслан різко зупинився, провів кінчиком пальця по моїх губах, — я теж тебе кохаю.

— Щ-щ-що? — я застигла. Остовпіла, не розуміючи, чи правильно я почула чи ні. Серце закалатало в районі горлянки, дихання зовсім стихло. Здавалося, я дивилася на сусіда і безпорадно падала в безодню його очей, навіть голова трохи закрутилася. — Що ти сказав? Кохаєш?

— Так, Тань, саме так, — впевнено підтвердив Руслан, поки я сиділа із задертою сукнею та голими грудьми на ньому. Зіщулилася. Але не від вуличної прохолоди. А від незручності за своє зізнання. Адже, певно, він просто хоче зробити мені приємно у відповідь, щоб я не мала вигляд повної дурепи.

— Якщо ти про те, що я бовкнула за столом перед твоїм батьком, то не треба…

— Господи, Таню, — різко перебив мене сусід, приклавши палець до моїх губ, — як ти любиш усе ускладнювати, — куточки його рота дивно смикнулися, наче він хотів чи то посміхнутися, чи то засміятися, але так і не вирішив для себе самого, як краще вчинити. Голосно зітхнув і додав:

— Це не можна назвати коханням з першого погляду, аж ніяк. Швидше бісячка з першого дня нашого знайомства. Ти ще та скалка в дупі, — Руслан гмикнув, наче згадав той день, коли я вперше попросила його зменшити гучність музики і пригрозила поліцією. — Але все-таки, я справді відчуваю це. Відчуваю, наскільки ти мені стала дорогою. Наскільки сильно я боюся тебе втратити...

Я недовірливо посміхнулася, скривилася. Авжеж, авжеж, все саме так. Все як у тому дешевому турецькому серіалі. Після багатьох особистих проблем, після всього пережитого, на головних героїв чекає весілля, великий будинок, діти… Такий собі традиційний щасливий фінал, який не має нічого спільного із реальним життям.

— Руслане, це не кохання, — заперечливо похитала головою для більшої переконливості. Замислилась. І поглянула кудись за спину сусідові. — Звичайна симпатія, прихильність… дружба? Але не кохання. Ні. 

— Таню, ти можеш не вірити, — сказав Руслан дуже серйозним тоном, і це змусило мене знову на нього подивитися, — але я не звик розкидатись такими словами. Ти перша, кому я взагалі в такому зізнався. І я знаю, про що кажу.

— Це якось дивно. Подивись на нас. Гарний накачаний чоловік, ідеал багатьох жінок, і я… сіра непоказна миша. Хіба можна закохатися у таку, як я?

— Господи, що ти верзеш, Таню? — долоні сусіда лягли мені на талію і несильно стиснули, притискаючи ближче до міцного торса.

Звісно, я верзу.

Нічого не відповівши, я пильно вдивлялася в його очі в пошуку бодай якоїсь підказки. Натяку, ознаки, що він жартує. Що це все неправда. Але нічого подібного не помічала.

Невже Руслан справді кохає мене?

Ну ні. Не може бути. 

— Тань, — долоні сусіда перемістилися на мої голі стегна. Я миттєво відчула тепло, яким віддавали його руки, моє тіло відгукнулося внутрішнім тріпотінням. Здавалося, Руслан зігрівав мене не лише зсередини, а й там, десь глибоко в душі. — Ти — найкраща дівчина, яку я тільки знав. Найкрасивіша, найдобріша, найрозумніша… Бідова страшно, але ідеальних людей не буває… — сусід засміявся і відразу повернув колишній серйозний вигляд. — Кожен з нас має свої маленькі недоліки… Перестань думати, що з тобою щось не так. Все так! Все! Аж занадто. 

— Тобто, — сльозинка все-таки зірвалася з вій і побігла по щоці. Я швидко змахнула її з лиця, — ти не жартуєш?

— Танюш, ти ж кандидат технічних наук, нереально розумна дівчина, що ж до тебе доходить так довго? Так, не жартую. Я. Тебе. Кохаю, — сусід повільно прочеканив кожне слово.