Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

рук людських, але й богів твоїх зможе стерти і зруйнувати в порох ідолів їхніх і тебе, котрий марно уповає на них, привести до пізнання свого, я ж бісам та бездушним їхнім ідолам ніколи не поклонюся. Писано-бо є: "Боги, що неба і землі не сотворили, погинуть...". І знову: "Господові Богові своєму вклоняйся і служи одному йому. Прийшов-бо сюди через те, щоб привести вас до покаяння, і вирветеся із диявольської сіті живі, ті, що уловлені від нього в свою і його волю". Князь же рече "Клявся богами своїми, що не помилую тебе, але тяжким віддам мукам, коли богам не принесеш жер-тов". Корнилій же спитав: "Яким богам велиш принести жертви?" І каже князь: "принеси жертви Аполлону та Дію". Рече Корнилій: "Покажи-но мені тих богів своїх". І радий був князь, гадаючи, що хоче поклонитися їм, і повів його до храму Дієвого.

Подався за ними народ, бажаючи бачити Корнилія, як він кланятиметься ідолам і, дійшовши до храму, ввійшли в нього князь із Корнилієм і з усіма, що з ними прийшли, серед них була й жінка княжа на ім'я Євантія і син Димитрій, так був названий, ім'ям батька свого. Корнилій же святий, будучи в ідольському храмі, повернувся на схід і, уклякнувши на землю, молився, кажучи: "Боже, що стрясаєш землю і крадеш гори в серця морські, що Даниловою рукою знищив ти Біла, і умертвив ти змія, і вуста левів замкнув, зберіг ти цілим раба твого. Ти і тепер скинь ідолів цих і дай пізнання людям твоїм, щоб увідали, що велика сила Твоя". Так святий помолився і вийшов із храму, вкупі із ним вийшов і Димитрій-князь і вся сила народу, що пришла; Євантія ж із сином Димитром залишилася ще в середині храму; і раптово стався землетрус, і розпався храм із ідолами, і знищились у порох боги їхні, на яких уповали. Утримана там була жива й дружина княжа із сином поміж упалих стін. І всі люди бачили падіння храму й перелякалися. Не відав князь, що дружина й син його стінами привалені, а Корнилій веселився від виявленої сили живого Бога і рече князеві: "Де тепер, о князю великий, боги твої?" Він же, сповнившись ярості, каже: "Мов нам, чарівниче, яким волхвуванням учинив ти, щоб упав храм із богами нашими?" І радився князь зі своїми, якими муками Корнилія погубити. Кінчався уже день і заходило сонце, тому не було часу мучити Корнилія. Повелів-бо князь зв'язати йому руки й ноги і так підвісили його в темниці, щоб цілу ніч висячи, страждав до ранку, а завтра хотів його люто мучити і вбити. Відведено було святого в темницю, руки й ноги мав зв'язані, і підвісили його, як це повелів мучитель. Тоді прийшов до князя один із рабів його на ім'я Телетон, кажучи: "Пане, пані моя і єдинородний син твій загинули в храмі, що впав од землетрусу". Князь же Димитрій, те почувши, розтерзав ризи свої і ридав гірко, ридали із ним і начальники міські, інші ж його втішали, але хто може втішити таку серця жалість, що раптово найшла від несподіваної смерті дружини, а вкупі й сина. Тоді тим, що були там, каже: "Ідіте, розкидайте каміння впалого храму, доки не знайдете кісток улюбленої дружини моєї і солодкого мого сина, а знайшовши, принесіте мені на руки мої". Це кажучи, підняв голос і плакав плачем великим. Коли він отак ридав, прийшов спішно начальник жерців, на ім'я Варват, кажучи: "Чув голос жінки твоєї і сина серед упалих стін, що кричали й казали таке: "Великий Бог християнський, що зберіг нас живими від гіркої цієї смерті через раба свого Корнилія; моліте отож святого того мужа, хай виведе нас звідсіля, щоб до кінця не загинули; бачимо-бо дивні чудеса Бога його і чуємо голос співання ангелів: "Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління".

Почув це князь од Варвата, тоді побіг швидко з усіма своїми до раба Божого в темницю і знайшов його, як ходив: ангел-бо Господній від вуз звільнив його. І припав князь до ніг Корнилієвих, кажучи: "Великий Бог твій, Корнилію, що береже дружину мою і сина мого в упалому храмі, молю-бо тебе, раба Бога вишнього, прийди і виведи їх звідтіля, і вже я і всі зі мною увіруємо у Христа розп'ятого, якого ти проповідуєш". Пішов-бо із ними святий Корнилій до впалого ідольського храму, звів до неба очі свої й рече. "Господи, Боже сил, що доглядаєш землю і твориш на ній землетруси, від лиця якого розтають гори і висушуються глибини, сам Ти є, Господи, сам почуй зітхання зв'язаних, і виведи із землі Євантію, і не відверни лиця свого від сина її, але почуй душі їхні заради імені Твого!" Так Йому молився, і раптово розверзлося місце, де поміж упалих стін затримана була Євантія із сином, і вийшли звідтіля обидва здорові, Бога хвалячи. Всі ж, що там були і преславне те чудо бачили, закричали: "Великий Бог християнський!" І охрестився Димитрій із дружиною та сином і з усім домом своїм, хрестилися із ним і інші люди, числом двісті сімдесят і сім. Пожив-бо святий Корнилій у тім місці час достатній, терня невір'я із сердець людських викорінюючи і сіючи сім'я благочестя, і невдовзі ціле місто привів Христу, а одного чесного мужа, на ім'я Євномія, пресвітером поставив. Бувши ж у похилих днях, приспів до блаженної кончини своєї, про неї ж передчасно увіданий був, віддався старатливій молитві, готуючись у дорогу, якою мав іти до Господа свого. Зібралися ж усі, що їх від безбожжя відвернув, християни, наказав їм пробувати у вірі й любові і в усілякій вправляти себе чесноті, успішно трудячись у заповітах Господніх, навчивши їх достатньо, почув голос із небес, що говорив до нього: "Корнилію, іди до мене, це-бо приготував тобі вінця правди!" Це почув Корнилій, відтак звернувся до молитви, уклякнув і рече: "Господи Боже наш, що сподобив мені віри дотримати, подвига здійснити і перемогти супротивного, дякую тобі за все! Молю ж Тебе, Господи, поглянь на рабів Твоїх із висоти своєї і милостивий будь до них, утверди у вірі їх, укріпи в подвигах, допоможи в дотриманні святих твоїх заповідей, хай ненастанно славлять пресвяте ім'я Твоє нині й навіки віків!" І, всім сказавши: "Амінь!" — віддав із радістю дух свій в у руки Бога, що кликав його до небес.

Князь же Димитрій із Євантією, дружиною своєю, і з сином