Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

прийняв вінець мученицький, з ними мечем убитий був за градом Путеолом. Тіла ж святих навколишні гради забрали по одному, кожен град намагався свого за себе перед Богом заступника мати. А священомученика Януарія тіло неаполітяни взяли, у свій град із шаною принесли, у церкві своїй поклали. У той самий час, коли тіло святого з Путеола-града брали, кров його запечену там із землі зібравши, поклали в посудину скляну і зберігали її в себе належно. Коли ж поставили її при голові мучениковій, зразу та запечена кров розтанула і закипіла, наче щойно пролилася. Діялися ж і чуда всілякі в Неаполі-граді молитвами священомученика Януарія. Найвидатніше ж чудо там прославилося таке. Коли гора, що Везувієм називається, видала з надр підземних полум'я вогненне, як ніколи, велике, що не лише близькі міста, а й далекі великий страх і тремтіння мали, у той страшний час збіглися люди до гробу святого священомученика Януарія і зі сльозами допомоги в нього просили. Зразу його молитвами сховалося те вогненне полум'я в гору ту — і страх зник, і ніякої не було далеким і близьким градам шкоди. Ще ж й инше преславне чудо сталося — над мертвим хлопцем. Жінка одна, вдова на ім'я Максиміла, мала єдиного сина, і коли він помер, плакала невтішно. Трохи від ридання до тями прийшовши, поглянула на церкву і бачила над дверима церковними таблицю, на якій було зображення святого єпископа Януарія. І згадала чудо, яке було колись у Старому Завіті, коли святий пророк Єлисей воскресив сина сунамитянки. Зрушилася сильною надією на Бога й на угодника Божого та жінка, вчинила подібно: взяла ікону святого мученика Януарія і на мертвого хлопця свого поклала: очима до очей, устами до уст і далі тіла зображеного подобу до тіла мертвого, зі стогоном і гарячими сльозами помолилася, кажучи: «Рабе Божий, помилуй мене й утіш печаль мою, воскреси сина мого, бо єдиний у мене». Коли вона так помолилася, зразу ожив хлопець і став здоровим. І всі, хто прийшов на його похорон, таке преславне чудо бачивши, здивувалися, прославляли Бога й дякували Йому, який дивне робить через святих своїх. І святого мученика Януарія — швидкого помічника — похвалами возвеличили. Його ж святими молитвами хай і нас здивує Господь милістю своєю навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Теодора в Пергії Памфилійській і тих, що з ним

За царювання Антоніна, коли Пергією Памфилійською володів Теодот-ігемон, вибирали у воїнський чин юнаків вродливих і міцних тілом на службу царську. З иншими доброродними юнаками взяли й цього блаженного Теодора, гарного на вигляд, і до ігемона Теодота привели. Ігемон же поклав на нього, як же і на инших юнаків, знамено воїнське, а святий Теодор знамено те зразу скинув зі себе, кажучи: «Я знаменований з лона матері моєї моїм Царем Небесним, Господом Ісусом Христом, і не хочу для иншого царя бути воїном». Спитав його ігемон: «Якому цареві ти воїном став?» Відповів святий: «Став воїном Того, хто створив небо і землю». І зразу ігемон пізнав, що він християнин, сказав: «Ти не принесеш богам нашим жертви?» Відповів святий: «Я бісам нечестивим жертви ніколи не приносив і не принесу». Звелів тому ігемон бити його. І, вельми бивши, знову для допиту представив і сказав: «Може, ти вже дав себе вмовити, і покірно нам відповідати будеш, і поклонишся богам?» Відповів святий: «Якби ти пізнав Бога, що створив тебе, сам захотів би Йому поклонитися». І звелів ігемон розпалити вогонь, і сковороду велику залізну принести, і розтопити багато смоли, сірки та воску, і покласти на сковороду мученика нагого, і лити на нього розтоплене. Коли це діялося, раптом вчинив Бог чудо дивне: шум великий піднявся, і був землетрус, розсілася земля надвоє на тому місці, де вогонь і сковорода лежали — і води багато з ущелини земної витекло, і погасило вогонь і сковороду. А святий мученик був цілий і здоровий і до ігемона сказав: «Ось бачиш, що не моєї сили це діло, але Христа, Бога мого, Йому ж я служу. Ти ж, якщо хочеш пізнати силу своїх богів, розклади инший вогонь, і сковороду знову розжар, і звели одного з воїнів своїх простерти на ній в ім'я богів своїх — тоді побачиш силу їхню і мого Бога могутність пізнаєш». Воїни ж, що стояли там і чули те, сказали до ігемона: «Ні, пане, не роби нам цього, але краще жерцям богів зроби таке — так само послухає сковорода жерця, як же і Теодора, і не обпалить його, як же і того». Ігемон зразу жерця прикликати звелів, спитав його: «Як називаєшся?» Відповів жрець: «Діоскор ім'я моє». Сказав до нього ігемон: «Яким волхвуванням і зіллям помазуються християни, йдучи сміливо у вогонь, і не обпалюються, як же і Теодор є нині з вогню неушкоджений?» Відповів Діоскор: «Християни не є волхвами, але ім'я Христове є таким сильним, що, де Його прикличуть, там всіляке зілля і чарівне учення руйнується і біси тремтять». Сказав ігемон: «Хіба сильніший Христос від нашого Дія?» Відповів Діоскор: «Дій та инші з ним боги ідолами є глухими й бездушними. І прошу тебе, не змушуй мене зійти на сковороду, але, якщо хочеш пізнати Дієву силу, його самого краще поклади на вогонь». Сказав ігемон: «І хто може це зробити? Хто посміє класти бога на вогонь?» Сказав Діоскор: «Звели мені, і я те зроблю. Якщо не даватиметься мені Дій, тоді повірю йому, що є богом і може себе від вогню захистити». Сказав ігемон: «Насправді ти вже не є жерцем, бо таке на богів говориш». Відповів Діоскор: «Був я жерцем, був подібним до тебе в нечестивій вірі, але побачив нині блаженного Теодора, який муками, які ти йому накладав, не переможений і вогнем не опалений. Пізнав я силу Христову, неміч же псевдобогів зрозумів, й утвердився у вірі Христовій, і хочу сьогодні співвоїном Теодорові бути». Сказав до нього ігемон: «Якщо так говориш, Діоскоре, зійди на сковороду, як же і Теодор». Тоді Діоскор припав до мученика Христового, сказав: «Рабе Христа, Бога істинного, Теодоре, помолися за мене». І помолився святий за Діоскора. Оголили Діоскора й на сковороді вогненній простягнули, крикнув він голосно: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже Теодорів, що з рабами Твоїми вчиняєш мене, прийми-бо з миром душу мою». Те сказавши, випустив дух і прийняв в один час вінець мученицький, як же розбійник на хресті рай.

Після кончини Діоскора