Який Церетелі - Вибрана проза, Який Церетелі

дуже цінних. Я навіть не вважав себе гідним таких дарунків, та жоден з них не був мені такий дорогий, як отой хліб мого Іова.

3

Я йшов Фрейлінською. Назустріч мені тротуаром якась нянька вела за руку малюка з гордо піднятою головою. Він ледве перевалювався з ноги на ногу. Побачивши мене, розплився в широкій усмішці, тицьнув пальцем і насилу пробурмотів: «Ех, Акакій!» Я остовпів. Нянечка почала вибачатися, назвала батьків дитини, сказала, що вони мене особисто не знають, але мій портрет висить в них у кімнаті, і дитина впізнала мене... Уперше в житті я витер з чола піт радості й задоволення! Я не обійдений увагою і співчуттям громади: хто підрахує, скільки оплесків наслухався я за життя, скільки приємного бачив на світі! Та ніколи я не відчував такої насолоди, яку випало мені відчути від цього дитячого лепету й простягнутого до мене малюкового мізинчика.

4

Якось похмурої днини вийшов я на Головінський проспект. Раптом линула злива. Я поспішив додому, бо був без пальта. Аж ось почув позаду голос: «Батоно Акакій, зачекайте мене!» Я зупинився, озирнувсь і побачив, що до мене підбігала тринадцятилітня дівчинка з парасолькою в руках. Вона простягнула мені парасольку, благаючи: «Візьміть, візьміть, будь ласка! Повернете колись згодом!»

— А ви ж як?

— Зі мною нічого не станеться, коли намокну, а ви можете застудитися.

Вона так наполягала, що ми вирішили нарешті піти під однією парасолькою до моєї домівки. Коли ми підійшли до входу в готель, де я зупинився, до його парадних сходів, вона поспіхом попрощалася зі мною й зникла разом зі своєю парасолькою. Не знаю ні її імені, ні прізвища, а перед моїми очима завжди стоїть її невинне дитяче личко!

... Коли я думаю часом про минуле й згадую свої нескінченні страждання, одразу поспішаю покласти на одну шальку терезів ці чотири випадки, і вони завжди переважають прикрощі.

1913

Слово до українців

Розмаїта природа, та в цій розмаїтості й полягає могутність і краса цілого всесвіту. Ми розділяємо нашу земну кулю на чотири частини світу. Вони не схожі одна на одну; кожна з них відзначається своєю особливістю, але цим тільки доповнюють одна одну. Помиляються ті, хто думає зрівняти їх. Не можна йти супроти природи. За приклад візьму себе самого. Я грузин і тому повинен перш за все намагатися розвивати, вдосконалювати свої національні особливості, тобто мову, віру, історію та ін., і тільки тоді буду гідним співбратом інших. А коли я відмовлюся від свого «я» і вб’ю в собі грузина, як же я можу бути вченим?.. Ви ж, українці, як слов’янське плем’я ближчі до росіян, та досить тільки відмовитися від ваших національних особливостей, мови, історії та інших, уб’єте в собі малороса... Ось істина, яку проповідував сто років тому видатний і симпатичний пророк Шевченко, кажу симпатичний тому, що я знав його особисто і від нього навчився любові до батьківщини. Таких великих людей спороджує тільки велика нація, але вони, крім своєї нації, належать й іншим, а тому дозвольте і нам, грузинам, приєднатися до вашого свята і вшанувати пам’ять великого українця.

1914

КОМЕНТАРІ

ПРОЗА

ПЕРЕЖИТЕ. Писати повість автор почав у 90-х роках 19-го століття. Перша частина була опублікована протягом 1894—1899 років у журналах «Квалі» та «Акакіс кребулі», а друга — в 1908—1909 роках у газетах «Паскунджі» («Жар-птиця»), «Мзе» («Сонце»).

У зв’язку з виданням першої частини повісті Акакій Церетелі писав: «Єдиний з моїх творів, який особливо люблю... «Пережите». Кажуть, і вороні подобається своє вороненя. Може, це не така вже й визначна річ, але я вклав у неї щире серце. В цьому творі згадано все, що за півстоліття бачив і чув... Одне слово, він — справжнє дзеркало півстоліття. Цей твір, видання якого беру на себе, буде багатотомний...»

На жаль, письменникові не вдалося повністю здійснити свого наміру, але й те, що він устиг написати, є чудовим зразком грузинської прози.

Моя годувальниця... — Мако Симоківна Садунішвілі — поетова годувальниця, дружина саванського селянина Парсадана Канчавелі. Вона палко любила свого вихованця і все життя пишалася ним.

Тевдоровий тиждень — перший тиждень великого посту.

... з нерозлучним приятелем і ровесником — сином моєї годувальниці... — мається на увазі друг дитинства Акакія — Амбако Канчавелі. Помер молодим.

Моураві — управитель поміщицького маєтку.

... Поки старша сестра не взяла мене за руку... — йдеться про старшу поетову сестру Аніту (1830—1920); вона була незаміжня і все життя провела в батьківському домі; залишила цікаві спогади про Акакія, зберегла його ранні твори.

В 1820 році, в часи Феофілакта, було заарештовано Кутателі й Генателі, і відбулося повстання... — З приєднанням Грузії до Росії (1801) грузинська церква втратила автокефалію, керівництво нею перейшло до рук російського екзархату. В 1820 році митрополити Кутателі й Генателі очолили проти екзарха Феофілакта Русанова «церковне повстання», метою якого було повернення автокефалії.

Соломон І — цар Імеретії (1751—1784). Боровся за об’єднання роздрібнених західногрузинських князівств.

Гурія — частина Західної Грузії. В період розпаду єдиної грузинської держави Гурія була окремим князівством.

Гуріелі — можновладний князь Гурії.

Сахуці, або сахлтхуцесі — гофмаршал; міністр двору; на той час сахуці був Зураб Церетелі (1743—1823), впливовий феодал імеретинського царства. В 1811 р. став генерал-майором.

Соломон II — останній цар Імеретії (1789—1810). Помер в еміграції. Похований у грецькій церкві св. Георгія в Трапезунді.

Дзелква — дослівно: «кам’яне дерево», тобто особлива порода, відзначається надзвичайною твердістю деревини.

Моздок — на той час глухе містечко на Північному Кавказі, куди висилали непокірних дворян.

«Чона» — одна з грузинських колядок. Алатаса, балатаса — приспів колядки.

Гагарін Олександр Іванович (1801—1857) — військовий губернатор Кутаїсі. В 1857 р. його убив володар Сванетії Мурзакан Дадешкеліані.

Мій брат сфотографувався... — Старший брат Акакія Ясон (1837—1873), якого вдома звали Іліко, служив у Петербурзі з 1857 року, в імператорському «конвої».

Батоно — шанобливе звертання. Дослівно: пане.

Мчаді — кукурудзяний корж.

Анчісхатурі — від Анчісхаті — церква в Тбілісі, навколо якої жили ремісники й торговці, вони носили своєрідний строкатий одяг.

Адат — загальна назва звичаєвого права у деяких мусульманських народів. У дореволюційні часи адат був дуже поширений серед горян Кавказу (викуп нареченої, кривава помста, побратимство тощо).

Чубінашвілі Давид Ієсейович (1814—1891) — грузинський мовознавець, лексикограф, літературознавець, професор Петербурзького університету.

... ми одержали з міста звістку... — мається на увазі з Тбілісі.

«Глухарич» — прізвисько драматурга Георгія Еріставі.

Коцебу П. Є. — генерал-майор, начальник штабу