В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

нею правилами, можна звільнити особу не лише від відбування призначеного покарання, а й від власне покарання, тобто винести обвинувальний вирок без визначення в ньому покарання. У ній ідеться про те, що особа, яка після вчинення злочину захворіла на іншу (крім психічної) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання.

Спільним наказом Державної пенітенціарної служби України та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6 затверджено «Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання». І хоча, судячи з назви цього документа, він регулює питання, пов’язані із звільненням від відбування покарання, його положення слід застосовувати також в ситуації, що розглядається, оскільки іншого нормативного акта з цього приводу немає.

Зауважимо, що сам факт захворювання на тяжку хворобу, що або не перешкоджає відбуванню покарання, або від якої можна вилікуватися в процесі відбування покарання, не створює підстави для даного виду звільнення. Тому закон вимагає, аби суд приймав рішення про те, що певна хвороба перешкоджає відбуванню особою покарання з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання особи засудженого та інших обставин справи (ч. 2 ст. 84 КК України).

Передумовою цього виду звільнення від покарання є загальна передумова будь-якого звільнення від покарання, про яку йшлося вище, а саме: засудження особи за вчинення злочину. Підставою звільнення через хворобу є наявність у засудженої особи тяжкої непсихічної хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання. Законодавець чомусь визначив у ч. 2 ст. 84 КК України часом виникнення цієї хвороби період «після вчинення злочину». Раціонального пояснення такого рішення не існує. На мою думку, на таке звільнення від покарання може претендувати й особа, яка страждала на зазначену хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, і до вчинення злочину. Час вчинення злочину жодним чином не впливає на визначення характеру захворювання особи.

Стосовно осіб, які захворіли на психічну хворобу, звільнення від покарання у ст. 84 КК України не передбачено. Можливе лише звільнення від відбування призначеного покарання таких осіб. Водночас варто розмежовувати ситуації, коли психічна хвороба має наслідком: а) втрату осудності; б) обмеження осудності. У разі її втрати, коли особа стає неосудною, застосувати до неї звільнення від покарання неможливо, як і будь-яку іншу форму кримінальної відповідальності. Така особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності.

Інша справа, коли наслідком психічного захворювання є стан обмеженої осудності. Обмежено осудна особа лишається осудною. До неї застосовується кримінальна відповідальність будь-якої з трьох її форм, в тому числі й звільнення від покарання. В законі зазначену ситуацію спеціально не виокремлено. Про неї йшлося в одній із постанов Пленуму Верховного Суду України (п. 6 постанови «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 року № 7). Претендувати на визнання такого звільнення від покарання самостійним його видом воно не може. Це, мабуть, різновид звільнення від покарання через хворобу, який слід передбачити в ч. 2 ст. 84 КК України.

4.3. Звільнення від відбування покарання
4.3.1. Поняття, кримінально-правова природа та перспективи оптимізації законодавчого визначення звільнення від відбування покарання

Звільненням від відбування покарання є відмова від визначеного обвинувальним вироком суду обмеження прав та законних інтересів суб’єкта, засудженого за вчинення злочину до певного покарання.

Щодо правової природи цього явища існують різні думки, залежно від розуміння тим чи іншим дослідником сутності самої кримінальної відповідальності. Переважає ставлення до нього як до самостійної, третьої форми кримінальної відповідальності. Зрештою це витікає з чинного законодавства про кримінальну відповідальність (Розділ ХІІ Загальної частини КК України). Щоправда, частіше у відповідних джерелах ідеться не про форми самої відповідальності, а про форми її реалізації.

Висловлю з цього приводу кілька зауважень. По-перше, як вже зазначалося, доцільно говорити не про форми реалізації відповідальності, а про форми самої відповідальності. Реалізація, як відомо, це – перетворення потенційного у реальне. Теорією кримінального права відповідальність спочатку сприймається як явище статичне, потенційне, а не реальне. Тому говорити про її реалізацію доцільно після набуття чинності обвинувальним вироком суду. По-друге, за чинним кримінальним законодавством, звільнення від відбування покарання є самостійною формою кримінальної відповідальності, що відрізняється від звільнення від покарання. В цьому проявляється кримінально-правова природа зазначеного феномену та його сутність у нинішній законодавчій інтерпретації.

Змістом цієї форми кримінальної відповідальності є: а) засудження особи, яка вчинила злочин, обвинувальним вироком суду; б) визначення у цьому вироку виду і розміру обмеження чи позбавлення її певних прав (покарання); в) судове рішення про недоцільність відбування всього чи частини призначеного покарання.

Однак є підстави для гіпотези, що за кримінально-правовою природою звільнення від відбування покарання є не формою кримінальної відповідальності, а формою звільнення від неї. Для усвідомлення цього необхідно переосмислити поняття та правову природу звільнення від кримінальної відповідальності. Мною було висунуто гіпотезу, що звільнення від відповідальності не тотожне відмові від її застосування. Насправді це – самостійні явища. Звільнитися можна лише від того, що вже відбулося, а відмовитися, навпаки, можна лише від того, чого ще не було. Тому визначення «звільнення» через «відмову» методологічно небездоганне. Звільнення від відбування призначеного покарання, можливо, є не формою кримінальної відповідальності, а проявом звільнення від неї, адже воно застосовується після настання такої відповідальності (після засудження за вчинений злочин з визначенням у вироку точного виду і меж покарання).

Але поки що будемо характеризувати звільнення від відбування покарання з огляду на законодавче розуміння його кримінально-правової природи, відображеного в наукових публікаціях та навчальній літературі, тобто з позиції його визнання формою кримінальної відповідальності.

4.3.2. Юридичний склад звільнення від відбування покарання та його види

До юридичного складу застосування будь-якої форми