Марек Краєвський - Еринії

Тепер він лежав на животі, учепившись долонями в бетон. Одна рука й одна нога вже звисали над басейном. Один рух, один поворот тулуба ― і він каменем упаде вниз. Попельський підвівся, знову сперся на поручень і завмер.

― Покажи мені цю капсулу, ― прохрипів він. ― Покажи, тоді я тебе вб’ю, ти скажена тварюко.

Шалаховський відкинув голову в бік Попельського й розтулив рота. Язика вклав між яснами й щокою. Між порохнявими пеньками зубів видніла скляна капсула. Тоді комісар стусонув його в обличчя, потрапивши носком черевика просто в щелепу. Голова Шалаховського різко відхилилася, і з відкритого рота вилетів зламаний зуб. Удар відкинув його на спину, і він опинився без будь-якої опори. Гепнув додолу, махнувши в польоті рукою Попельському. Той глянув униз, і побачив, як тіло Шалаховського, розіп’яте на боронах, смикається в конвульсіях, а з одного вуха витікає кров.

Важко зітхнув і швидко збіг сходами вишки й спустився драбинкою до басейну. Шалаховський був уже мертвий. Попельський витягнув з кишені ножика й устромив вістря у вуста лежачому. Сплюнувши від огиди, запхав пальці до заслиненої ротової порожнини й витягнув з неї скляну капсулку. Зняв окуляри й глянув на світло. Усередині був якийсь клаптик паперу. Розчавив черевиком скло й вийняв папірець. Він виявився чистим.

Попельському було добре знайоме гірке почуття втрати надії. Уперше він зазнав його десятилітнім хлопцем, коли зазирав у вічі своїм родичам, благаючи повторити йому звістку про загибель батьків, яких убили бандити, що нападали на потяги в українських степах. Тітка повторювала йому слово за словом, а він намарно шукав у її очах веселих іскорок. З кожним звуком з її вуст у нього маліла надія, що повідомлення про смерть рідних ― лише невдалий жарт.

Прощався він з надією, сидячи біля одра своєї дружини, котра народила Риту й стікала кров’ю, що ніяк не втамовувалася, не гусла й продовжувала випливати з її тіла. Надія втрачалася з кожної краплиною, що збільшувала криваву пляму на її нічній сорочці.

Прощався з надією, коли два роки тому, навесні, Рита не повернулася додому, прогулявши школу. Тоді, брудний і неголений, він просиджував цілі дні в кнайпах, а надія зникала з кожною чаркою, кожним нападом блювоти, кожним укусом блощиці на обтягнутих тканиною стільцях, коли він засинав сидячи, спершись чолом на залитий горілкою стіл.

Утратив він її й тепер, коли Шалаховський сконав, не сказавши йому, де Єжик.

Попельський сидів, не переймаючись забрудненим одягом, на дні басейну, спершись спиною на бетонну стіну, й дивився на мертвого Ірода, уламки розбитої ампулки, забризканий кров’ю нотаріальний акт. Почув, що до басейну хтось наближається. Мабуть, це поліція, подумав він, її певне, викликав Анджей Шалаховський.

І тоді відчув повів, що вдерся до басейну й затріпотів сторінками документа. Це був звичайний вітер, але комісар сприйняв його як повів надії. Анджей, може, Анджей знає, де Єжик.

Кроки зупинилися на краю басейну. Попельський глянув догори й навколо нього поширилася життєдайна прохолода. Неподалік справді стояв Анджей Шалаховський, уособлення сподівань.

Хлопець дивився на батька, розіп’ятого на боронах і тихо плакав. Сів на краю басейну, а тоді сповз досередини, не звертаючи на Попельського найменшої уваги. Уклякнув поруч й обхопив долонями його скроні.

Попельський спокійно спостерігав за ним. Він уже відчував спокійну впевненість, що невдовзі візьме Єжика на руки й віднесе додому. Це відчуття навіть приглушило глухе занепокоєння онуковими рученятами. Він блефував, коли казав, що поламав йому ручки, думав Попельський, дивлячись, як син Шалаховського торкається чолом дна басейну. Він лише хотів мене розлютити, щоб я його забив. А що, власне кажучи, буде зі мною, занепокоївся комісар, якщо цей гівнюк не отримає ані гроша, якщо смерть його батька визнають самогубством? Йому залежатиме на тому, щоб звинуватити мене. Він один мене бачив. Посвідчить, що це я його вбив. Що буде зі мною?

Проте ці думки не затьмарювала навіть тінь відчаю. Попельський знав, що за мить поговорить із сином злочинця, дізнається, що він бачив і що скаже в поліції. А тоді, посміхнувся він подумки, а тоді я почую від нього адресу, де знайду свого онука.

Попельський підвівся й наблизився до «синаша». Той ридав, б’ючись головою об дно басейну так сильно, що з неї злетів картатий кашкет. Із обшарпаних, закоротких штанів стриміли худі ноги. Комісар підійшов до нього й поклав долоню на плече з такою силою, неначе збирався його розчавити. І раптом відчув, як по спині Анджея пробіг різкий дрож.

Судоми струсонули його головою й спиною, зіниці й райдужки сховалися, а очі нагадували сліпі більма. Напад скрутив тіло й жбурнув його на дно басейну. Хлопець лежав на спині, а долоні ляскали об поверхню. Коліна підстрибували догори, а ступні пласко вдарялися об бетон.

Попельський устав, зняв піджака, згорнув його й хотів покласти хлопцеві під голову. Але його дотик подіяв на Анджея Шалаховського згубно. Хлопець шарпнувся, як попечений, тіло вигнулося дугою й безвладно впало. Ноги хряснули об дно басейну, руки затріпотіли на бетоні, а голова наштрикнулася на зубець борони. Хлопець заціпенів, а тоді його тіло розслабилося. З-поміж очей стриміло вістря борони.

Попельський у своєму житті багато разів відчував гіркий смак відчаю. Проте ніколи такого не траплялося двічі протягом п’ятнадцяти хвилин, ніколи ще