Гнат Мартинович Хоткевич - Життєві аналогії

в загальну могилу, знов затанцюють, затупають знов під місяцем та під зорями...

І всюди, на всіх поганих місцях танцюють вони свої розпусні танці. От наблизились вони й до затруєних джерел. «Бережіться», — крикне їм хтось зі сторони,—«ті хвилі отрутні, чистота їх — омана, прохолода їх — кінець»!... Але ті, що танцюють, також сміються, як і ті, що течуть: звикли до приємної отрути вони, смерти не бачать, бо очі малі й закислі, а отрута та солодка й завжди теплим вогнем ллється по жилах. Той же, хто чистий, коли непомітно для себе краплю одну проковтне тієї отрути — вмить холодніє й терпне, а люди говорять: «безсилий»... Безсилих же люди не люблять, хоч власне — то чистих не люблять вони, безневинних...

Але недовго йде так... От уже меркнуть і гаснуть, один за одним, всі поборені світильники, темрява міцніше здавлює мускулом своїм, чад від загаслих жертовників стелеться низом до легенів і очей... Завмирають один за одним усі гасла й скрики, звук безсило тоне у млі, мов залізний якір у морі, і порвалися навік уже ланцюги ті, котрими можна було б знов витягнути його наверх. Блимаючи, догорає вже останнє поління; летить, перекрутившися, сірий акорд; птиця не ріже крилом безсилого неба... Темрява-темрява... і тиша, тиша... Глибоко десь у землі стогнуть, чутно, мільйони мерців і ворушаться сухими кістками; одноманітно точать краплі, хвиля скребе камінь, і визкотить залізо по скелі... скоро перетреться, і те, що висить ще на залізі, булькне зараз у глибину... далеко... на дно...

І в бідную душу не летять уже зовсім безневинні голуби, очі малих ще дітей уже світяться жагою всіх темних бажань,—і скоро не буде вже зовсім дітей... замісць них спородить машина криві істоти... Ларви та інкуби, під заголовком людей, держатимуть життя в кривавих і покалічених руках своїх, і лише стогоном тихим, пожовклим листком упадуть і пролинуть над переповненими пустинями прекрасні душі... На них відкілясь знизу безумно будуть дивитись пожадливі, величезні випуклі очі, і в них не буде вже кольорів, буде саме безцвіття... А власники тих очей, тих безумних, злісно й зі стогонами труситимуть спустілі дерева, битимуться між собою за кожний сухий плід до крови й смерти, зубами витягатимуть зерна й хлібні, і перлові, хоч перлів далеко більше буде, ніж зерен. В шматку їх їжі повзатимуть черви, і вони обопільно їстимуть одне одного...

Журливо впаде й прозвучить остання крапля, перевариться в камінь посліднє зерно, останній пожовклий промінь сонця прониже слідами світла й тепла густий туман мряки,—і застогнуть, заб'ються в безсилості всі руки й кістки... У великій безвихідності потопне все... Битимуть в груди, залізом окуті груди, малими руками, кинеться істота на істоту з металевими мечами й зубами, стрілами й порохом, блискавицею зв'яжуться й переплетуться і, звившися в одну кулю роздратованих скорою смертю скорпіонів, з воплем нечуваним, зі страшенними муками, в корчах і слині, загинуть, умруть усі вони... Вся наскрізь просмердить земля, і на мільйони мільйонів верст кине в просторінь сморід свій великий... Жахатимуться її, мертвої, всі зірки й планети, коли вона хитро наблизиться до них...

І серед величної ночи віків все летітиме в смороді земля, стогнучи від ваги трупів і молячи, щоб хоч по атому в тисячеліття розвіювався сморід той... сморід... сморід... серед ночи... величної ночи...

Примітки
1

частина тексту відсутня через типографський брак.

(обратно) 2

Jeune homme — властиво «молодий чоловік». Pigeon — властиво «голуб», але обидва слова вживалися в смислі «фат».

(обратно) 3

Кінці — шматки ниток, що залізниця забирає на текстильних фабриках; робітники витирають тими кінцями заяложені руки.

(обратно) 4

На паровозах старої системи все «движеніє» було під паровозом, тому часто доводилося туди лазити — помічникові; очевидно, машиніст лазив тільки в особливих випадках, або коли помічник плохий.

(обратно) 5

Втулки, де проходять штоки в циліндрі, набиваються промасленою паклею, скрученою в жгут; оце й єсть — «набити сальники». Це робота теж помічникова.

(обратно) 6

Знов це робота помічника. А де на паровозі троє (на кур'єрському), там це робить кочегар.

(обратно) 7

Топити паровоз — це справді вмілість, і немала. Сказати про машиніста, що він не вміє топити, це все одно, що сказати про салдата, що він не вміє винтовки держати в руках.

(обратно) 8