Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

телевежа — телевізійна і радіомовна вежа, розташована в Останкінському районі Москви. Нині Останкінська телевежа є однією з найважливіших архітектурних пам’яток столиці Росії та символом російського телебачення.

Перші залізобетонні блоки були закладені в основу телевежі 27 вересня 1960 року. Однак остаточний проект був затверджений лише 22 березня 1963 року. Загалом вежу зводили з 1960 по 1967 роки, і 5 листопада 1967 року напередодні 50-річчя жовтневого перевороту була введена в експлуатацію перша черга будівництва.

За легендою проект вежі був створений головним конструктором Н. Нікітіним за одну ніч. Прообразом вежі нібито стала перевернута лілія — квітка з міцними пелюстками і товстим стеблом. За первісним проектом у вежі мало бути чотири опори, пізніше — за порадою всесвітньо відомого німецького інженера-будівельника Фріца Леонґардта, автора першої у світі бетонної телевежі в Штутґарті, — їх кількість збільшили до десяти. Ідея використати порожнисту залізобетонну трубу, яку стискають сталеві троси, дозволила зробити конструкцію вежі простою і міцною. А стійкість вежі забезпечувалася за рахунок багаторазового перевищення маси конусоподібної основи над масою щоглової частини.

Однак насправді ідею конструкції вежі Н. Нікітін запозичив, а прототип Останкінської телевежі був спроектований ще в 1937 році.

У 1937–1938 роках в Ялті часто можна було зустріти високого, худорлявого, небагатослівного чоловіка, який часто ходив у гори. Його звали Юрій Кондратюк. Так, це був той самий Ю. Кондратюк (Шаргей), відомий сьогодні як один із піонерів ракетобудування, що зробив неоціненний внесок у розвиток світової космонавтики. Варто зазначити, що він висловив ідею так званого пертурбаційного маневру, тобто прискорення і зміни напрямку польоту космічного апарату за рахунок використання гравітаційних полів небесних тіл, яка була використана при реалізації американського космічного проекту “Аполлон”. Оптимальну траєкторію польоту до Місяця американці назвали “трасою Кондратюка”, хоча віддавати кому б то не було перевагу в освоєнні космосу їм зазвичай не властиво.

Однак Ю. Кондратюк займався не лише космічними проектами, а й цілком земними. У 1920-х роках він спроектував гігантське зерносховище-елеватор у Західному Сибіру, яке отримало назву “Мастодонт”; також займався проблемами прискорення і полегшення проходки шахт із механізацією бетонних і породозбиральних робіт, зберігання бетону високого опору і постійного кріплення шахтних стволів; розробив проект залізобетонного копра.

У 1930-х роках у Радянському Союзі розгорнулося масштабне використання енергії вітру. Тоді було освоєно виробництво різноманітних малопотужних вітроустановок потужністю 3–4 кВт, що їх випускали цілими серіями. 1931 року в СРСР запрацювала найбільша у світі (на той момент) мережева вітроенергетична установка потужністю 100 кВт, слідом за нею на півдні країни були встановлені десятки подібних вітрогенераторів. Галузь почала стрімко розвиватися.

Проект вітроелектростанції Юрія Кондратюка та Останкінська телевежа

У 1932 році Наркомат важкої промисловості оголосив конкурс на ескізне проектування Кримської вітроелектростанції. Ю. Кондратюк узяв участь у цьому конкурсі і переміг, причому переможцями виявилися два науково-дослідних інститути — Харківський промислової енергетики і Московський вітроенергетичний. Проект Ю. Кондратюка значно перекривав завдання: можна було досягнути потужності 24 МВт замість передбачуваних 4 МВт — завдяки збільшенню діаметра вітроколеса до 100 метрів і висоти вежі до 165 метрів. Нічого подібного у світі ще не було.

Вітроелектростанцію вирішено було будувати на плато Бедене-Кир (Перепелина гора), неподалік від яйли Ай-Петрі, на висоті 1324 метрів над рівнем моря. На початку 1937 року розпочалося будівництво фундаменту станції, а Ю. Кондратюк за наполяганням наркома Ґ. Орджонікідзе був призначений головним конструктором і в Харківському НДІ промислової енергетики України почав розробляти робочий проект. До розробки цього проекту були також залучені молодий випускник Томского технологічного інституту Н. Нікітін і технік-будівельник Б. Злобін. Їх Ю. Кондратюк знав ще по роботі над сибірським елеватором.

Однак уже у травні, невдовзі після загибелі Ґ. Орджонікідзе, керівництво Головенерго вирішило задля економії коштів відмовитися від будівництва потужної двоярусної залізобетонної установки, а будувати одноярусну на 5 МВт. А ще через півроку будівництво КримВЕС було взагалі припинено. Проект, що коштував Ю. Кондратюкові кількох років напруженої праці, був буквально викинутий на звалище. Він був змушений звільнитися і переїхати до Москви в аналогічний інститут, де зайнявся проектуванням малопотужних вітроелектростанцій для колгоспів.

Усе, що залишилося від проекту Кондратюка, названого “Ікар”, — залізобетонний “стакан”, який мав стати фундаментом для 165-метрової конструкції, та ще унікальний досвід проектування величезної залізобетонної вежі, утримуваної зсередини натягнутими сталевими тросами. Однак ідея виявилася плідною. Через тридцять років у Москві збудували Останкінську телевежу.

Незважаючи на велику висоту, залізобетонна вежа не може перекинутися. Її центр ваги не виходить і ніколи не вийде за площу основи діаметром усього 60 метрів. А знаходиться центр ваги на висоті 110 метрів. Усередині башти зверху до низу, як струни, натягнуті сталеві канати. Кожен зі 150 канатів розтягнутий із силою у 70 тонн. Тому вежі не страшний навіть ураган — допустиме відхилення вершини під дією вітру становить близько 12 метрів.

Однак звідки у Москві ураганні вітри? Ось у тому-то й річ, що цю вежу спочатку проектували для Кримських гір і мала вона витримувати не антени, а величезний лобовий вітер.

Авторський колектив, який спроектував Останкінську телевежу, був удостоєний Лєнінської премії. Очолював його доктор технічних наук Н. Нікітін. Той самий інженер Н. Нікітін, що його прикріпили до Ю. Кондратюка в період, коли той проектував Кримську вітроелектростанцію. Той самий, який під час розслідування “справи Кондратюка” заявляв, що проектування “організовано неналежно, тому що раніше керівництво було зосереджено в руках Кондратюка, який не вів жодних записів і нотаток, а тримав усе в своїй голові”. Отримуючи премію, Н. Нікітін забув зізнатися, що скористався ідеєю Ю. Кондратюка-Шаргея, оформлену заявкою на винахід “Трубчаста залізобетонна вежа з відтяжками для вітряних двигунів”.

Справжнім пам’ятником видатному українському інженерові, одному з “піонерів” космонавтики, стала Останкінська