Володимир Селезньов - Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

вежа. Недарма своїм силуетом вона нагадує ракету, спрямовану до зірок.


Розділ 17
РОСІЙСЬКІ КАЗКИ
Усі їхні казки давно вже розказані

Велика російська література багато в чому сформувалася на західних зразках. “Бідна Ліза” й “Анна Кареніна”, “Євґєній Онєґін” та “Руслан і Людміла” — продукти “ліцензійні”, виготовлені за тими західними літературними технологіями, що їх Європа виробляла кілька століть, і перенесені на російський ґрунт.

Дослідники, наприклад, встановили, що відомі пушкінські рядки “Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...” — майже дослівний переклад початку шотландської поеми Осіана (Д. Макферсона) “Картон”: “A tale of the times of old! The deeds of days of other years!” (Повість часів давнини! Справи минулих років!).

І тут саме час звернутися до наставника А. Пушкіна — Васілія Жуковского — одного з основоположників російського романтизму, який намагався створити гідні російські зразки західних жанрів (передусім, літературної балади). В основу сюжету його “Світлани” лягла балада німецького поета Г. Бюрґера “Ленора”. Так що “російського” в ній не більше, ніж у “Форді”, зібраному в Єлабузі. Забавно було б подивитися на цей твір, виконаний у старослов’янському стилі.

У Росії не мали найменшого уявлення навіть про існування рим. Європа відточувала форми поем, романів і романсів, вона ж задавала їх стилістику та дизайн. І якщо дореволюційні російські поети наслідували лорда Байрона, то радянські брали за взірець вірші “барда імперіалізму” Р. Кіплінґа.

З казками та сама історія. Більшість казок А. Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казки про золоту рибку і мертву царівну мають німецьке походження, казка про золотого півника написана за мотивами новели В. Ірвінґа. “Червона квіточка” С. Аксакова — це англійська казка. Так само як і “Маша і три ведмеді” Л. Толстого.

Те саме можна сказати і про радянську літературу. Читаючи дитячі казки радянських письменників, простежуємо ознаки явного плагіату. Так, “Айболить” К. Чуковского перероблений із “Доктора Дуліттла” Г’ю Лофтінґа, “Старий Хотабич” Л. Лаґіна — переказ книги Ф. Енсті “Мідний глечик”, “Вінні-Пух” Б. Заходера узятий з однойменної казки А. Мілна, “Пригоди Буратіно” А. Толстого засновані на “Пригодах Піноккіо” К. Коллоді, а казки А. Волкова “Чарівник Смарагдового міста” та інші дуже нагадують “Чарівника країни Оз” Ф. Баума.

Звичайно, з художнього погляду радянські автори привнесли чимало свого в ці іноземні, маловідомі в Радянському Союзі, казки. Проте погодьтеся, якби не було західних оригіналів, не було б ні російських, ні радянських казкових героїв, оскільки початкова ідея все ж таки була запозичена.

Отже, як казав найдобріший король із фільму про Попелюшку у виконанні радянського актора Ераста Ґаріна, “всі їхні казки давно вже розказані”.

“Ай да Пушкин, ай да сукин сын”

Алєксандрові Пушкіну, безумовно, належить пальма першості за кількістю запозичених сюжетів для своїх казок.

Тільки у братів Ґрімм він запозичив цілу низку “своїх” казкових сюжетів, а саме сюжети казок “Наречений”, “Казка про мертву царівну і сімох богатирів” та “Казка про рибалку і рибку”.

Скажімо, в академічному виданні зібрання творів поета про створення “Казки про мертву царівну і сімох богатирів” можна прочитати, що в її “основу покладена російська казка, записана в Михайлівському”. Однак чи так це насправді?

Варто лише відкрити казку братів Ґрімм “Білосніжка і семеро гномів” і ми прочитаємо: “Люстерко, люстерко на стіні, / Хто найвродливіший серед усіх на землі?” (Spieglein, Spieglein an der Wand, / Wer ist die Schönste im ganzen Land?”). І люстерко зазвичай відповідало: “Frau Königin, Ihr seid die Schönste hier / Aber Schneewittchen über den Bergen / Bei den sieben Zwergen / Ist noch tausendmal schöner als Ihr” (Пані королево, Ви тут найвродливіша, / Але Білосніжка за горами / у семи гномів / ще в тисячу разів гарніша, ніж Ви).

“Казку про мертву царівну і сімох богатирів” написав А. Пушкін у 1833 році в Болдіно. Сам поет стверджував, що ідею цієї казки він почерпнув із розповідей, що їх чув від няні Аріни Родіонівни. Однак, як бачимо, сюжет Пушкіна дуже перегукується з сюжетом казки братів Ґрімм “Білосніжка і сім гномів”, яку вони написали в 1812 році. Відмінності мінімальні: у Пушкіна — богатирі, у братів Ґрімм — гноми; у Пушкіна мачуха сама вмирає від туги і злості, у братів Ґрімм її страчують; у Пушкіна королевич Єлісєй свідомо шукає кохану, у братів Ґрімм королевич випадково натрапляє на Білосніжку. Проте однаковий щасливий фінал наявний уже в обох казках.

Ще однією казкою, де А. Пушкін відтворив німецький фольклор, стала “Казка про рибалку і рибку”, написана тієї ж самої Болдінської осені 1833 року й опублікована в 1835 році. Щоправда, поет значно переробив німецьку казку, пристосувавши її до російських реалій. По-перше, він замінив чарівну камбалу (яка до того ж є зачарованим принцом) на золоту рибку без родоводу. Якщо у братів Ґрімм стара відразу вимагає собі новий будинок, то у А. Пушкіна спочатку з’являється розбите корито, яке згодом стало крилатим виразом.