Рімантас Кміт - Хроніки Південного

тут уперше і востаннє. А вони далі продовжували бесіду про сни і про те, як спілкуються з померлими. В іншому куті сидів якийсь очкарик у подертих шкарпетках, біля себе поставив загадковий рудий саквояж і безупинно цитував Геродота, котрий писав про литовців, що вони можуть перетворитися на перевертнів. І ще додав цитат із фольклору, щоб переконати у тому двох жіночок — таких, що на базарі фарш важать, — бо по їхніх очах було видно: не повірили йому.

Коли вже всі позбиралися, ми сіли за розкладний стіл, такий, як і в інших квартирах на всіх родинних забавах. Один чувак почав, підкашлюючи, читати реферат про Леніна і Реріха. Як виявилось, різні там парапсихологи, чи як їх назвати, називали Леніна Махатмою, тільки ніхто про це не знав і не говорив. Тоді промовець почав розповідати про схожість комунізму з буддизмом, щось про комуну і спільноту. З того всього в моїй голові повстала якась общага, і я там не зрозумів нічого. І що може бути спільного між комунізмом і буддизмом? Мабуть, похуїзм. Бачу, що увага Мінде більшою мірою зосереджена на дослідженні вмісту стінки, ніж на слуханні. На полицях один біля одного тулилися альбоми: «Шяуляй», «Західноєвропейське мистецтво», «Радянська Литва», «Земля та її блага» Чюрльоніса, Атлас туриста, «Червона книга Литовської РСР», «Радянська енциклопедія» у червоній палітурці, «Бібліотека Всесвітньої Літератури» в брунатній палітурці та різнокольорові книжки з болгарськими, чеськими, фінськими, американськими та іншими народними оповіданнями. Ще були книжки альбомного формату з народними казками «Жива вода» та «Небо валиться» Казіса Борути. Вони стояли з іншого боку Чюрльоніса. Христос скорботний, очевидно, теж тут нудьгував.

Доповідач сам був з борідкою, як у Леніна, у розтягнутому светрі, і тхнув здалека. Він у рефераті намагався викласти і роз’яснити, яким чином відмова Махатми від насилля сходиться з Леніном, революцією та кривавим терором. Тут не обійшлося одним Реріхом, тут уже почалось про Бгаґавад-ґіту, Аджурну, Крішну, військову повинність як святу справу і різну фігню. Мабуть, він відчував, що там не сходиться все на сто відсотків, тому процитував ще й Христа, який казав, що «не мир приніс я вам, а меч». Я не знав, що робити й як винести звідтам ноги, але дякую Крішні та Аджурні, бо хтось його перебив і каже такою чистою літературною литовською мовою:

— Ленін перетворився на ідола і докотився до ідолопоклонства, тому цивілізація підготувала йому місце в музеї.

А я вже подумав, що тут всі однаково думають і ті самі сни бачать. Той вонючка з борідкою витягнув картину Реріха з горами, а там найбільша гора — голова Леніна, тільки у шоломі. Я ще ніколи не бачив Леніна у шоломі. Кажуть, ця картина багато років висіла у Горького. «Ага, думаю, треба цю байку використати на уроці російської мови. Звичайно, якщо прізвище Реріха там комусь щось скаже». Ну, корочє, той Реріх тільки після смерті Леніна повідомив владу про те, що Ленін насправді був Махатмою. І тут підскочила одна тьотка, яка, мабуть, з того всього зрозуміла лише слово «повідомив» і об’являє:

— Ми тут маємо повідомлення! Ми тут з Йозасом і Віргою відредагували те, про що минулого разу говорили, то ось як воно тепер звучить… — і починає зачитувати:

«Чимала кількість віруючих стурбована тим, що в Шяуляї хочуть змінити назву площі Перемоги. Отримано повідомлення від сфери неземної екзистенції. Ми, члени клубу Реріха, на підставі цього повідомлення ясно зрозуміли, що люди часто примітивно оцінюють пам’ятники перемоги та могили загиблих воїнів. Це — величезна помилка, оскільки пам’ятники перемоги мають неймовірно важливе значення у смертельній боротьбі добра зі злом у сфері земної екзистенції. Якщо існує намір змінити назву площі Перемоги, потрібно серйозно зважити цей крок. На підставі повідомлення від сфери неземної екзистенції ми звертаємося до мешканців міста Шяуляй з проханням не змінювати назви площі Перемоги. Ми вважаємо, що необхідно змінити не назву, а її сутність: це була б перемога над власними вадами, злом, гріхами. Ідея перемоги — прагнення до божественного світла, любові та добра. Просимо сприйняти це звернення серйозно, спробувати заглибитися в питання і зрозуміти, що ми всі знаходимось в руках Всевишнього».

Усі оточили жіночку з текстом, почали висловлювати свої зауваження, що змінити, що додати чи забрати, а ми тихенько змилися.

— А ти вловив ту мульку про зустріч уві сні на даху? — запитав мене Мінде, коли ми вже відійшли від того будинку.

— Та. Мені так довбонуло, що навіть не міг ржати. Мене мов спаралізувало. Хотілося себе ущипнути, чи мені не сниться.

— Мені це нагадало одну історію. Пам’ятаєш, як пару років тому була мода викликати різних духів? Запалюєш свічку, вимикаєш світло, кладеш голку з ниткою на аркуш паперу, де написані різні літери…

— Ну.

— Ну, мені це розповів один знайомий. Начебто компанія все зробила, як треба, але для жарту. Голка по аркушу літала, літала, писала ПРИЙДУ. СКОРО. І раптом чують, як щось на балконі шкребеться. Відчиняють двері балкона, а там на краю сидить якась баба у довгій сукні з капюшоном. «Бля, — кричить Реміга, — що тут за курва!» Хтось стягнув той капюшон і побачили її морду — майже як Джим Керрі у фільмі «Маска». А вона підводиться з краю балкона і йде просто на них. Ті перелякано відступають, але Реміга очунявся і схопив її за барки. «Ти, хвойда підвальна, піздуй нафік звідси, щоб я більше тут тебе не бачив!» І викинув її геть через двері. І все.

— Прикольно. Майже як жарт від Ерліцкаса. У нього теж схожі історії. Тільки всі їх розповідають із серйозним виразом обличчя.

— Хто той Ерліцкас?

Цим питанням Мінде мене просто вбив. Я вдав, що не почув. Ми мовчки повернулися додому, бо розваг вже мали по горло.

Я довго не міг заснути. Мене охопив якийсь страх. Як ми докотилися до цього? Схоже на пияків, які нарешті усвідомили, що не можуть без шнапсу, все — почались ломки. Або як наркомани. Опа, дивись, і ти вже зовсім в іншому світі. І страшенно дивуєшся, типу, чому так скоро? А я думав, що тут лише гра. Коли добре подумати, для нас ці дурниці теж були лише грою. Але нам ще не пізно щось змінити, коли початок такий, ясно, що туди рухатися не потрібно. Не треба чіпати Реріха, Крішни, Аджурни і Леніна. Питання лише в тому, як ми до цього докотилися. Почали з касет того Казлаускаса з медитаціями. Але по правді,