Маріо Пьюзо - Сицилієць

на те причини. Старі шляхи досі найкращі, Майкле, ти сам це побачиш у наступні кілька днів.

— Я в цьому впевнений, — ввічливо мовив Майкл. — І вдячний вам за допомогу, яку ви надаєте мені.

— У мене є справи, — сказав дон Доменік. — Якщо тобі щось знадобиться, відправ когось по мене.

Він забрав батіг і вийшов.

Пітер Клеменца сказав:

— Майкле, твій батько зголосився допомогти Турі Ґільяно вибратися з країни з поваги й дружби до батька Ґільяно. Але твоя безпека понад усе. Тут у твого батька все ще є вороги. Ґільяно має тиждень на зустріч із тобою. Але якщо він не з’явиться, ти маєш повернутися до Сполучених Штатів один. Такі я маю накази. В Африці чекає особливий літак, ми можемо поїхати будь-коли. Тільки слово скажи.

— Пішотта говорив, що скоро приведе Ґільяно до мене, — відповів Майкл.

Клеменца присвиснув.

— То ти бачився з Пішоттою? Чорт, його шукають так само ретельно, як і самого Ґільяно. Як він зміг вибратися з гір?

Майкл знизав плечима.

— У нього була одна з тих особливих перепусток із червоною облямівкою та підписом міністра юстиції. І це мене непокоїть.

Пітер Клеменца похитав головою, а Майкл продовжив:

— Той, хто мене сюди привіз, Андоліні, — ти його знаєш, Піте?

— Так, — відповів Клеменца. — Він працював на нас у Нью-Йорку, владнав кілька дрібних справ, а от батько Ґільяно був розумний і дуже вправний із цеглою. Вони обидва дурні, що повернулися. Та серед сицилійців таких багато. Вони не можуть забути своїх брудних місцевих будиночків. Я цього разу привіз собі на поміч двох таких, вони двадцять років не були вдома. Тож ідемо ми погуляти, поблизу Еріче — чудове містечко, Майкі, — ходимо собі в полях поміж тих всіх овець, п’ємо вино, і от нам треба відлити. Стали собі для цього, а коли закінчили, ті двоє підстрибують високо вгору й верещать: «Хай живе Сицилія!» От що тут зробиш? Такі вони, сицилійці, аж до самої смерті.

— Так, але як щодо Андоліні? — знову запитав Майкл.

Клеменца знизав плечима.

— Він кузен твого батька. Був одним із довірених людей Ґільяно в останні п’ять років. Але до того був близький до дона Кроче. Хтозна? Він небезпечний.

— Андоліні привезе сюди наречену Ґільяно, — сказав Майкл. — Вона вагітна. Маємо переправити її в Штати, вона надішле назад кодове слово, і Ґільяно знатиме, що маршрут працює, тоді й прийде до нас. Я пообіцяв, що ми це зробимо, це нічого?

Клеменца присвиснув.

— Я й не чув, щоб у Ґільяно була дівчина. Звісно, можна й так.

Вони вийшли надвір, до великого саду. Майкл побачив охоронців біля воріт, та й унизу пляжем прогулювалося принаймні шестеро озброєних чоловіків. Величезний моторний човен стояв біля маленького пірса. Група людей у садку вочевидь чекала на зустріч із Пітером Клеменцою. Їх було зо двадцять, усі типові сицилійці в припиленому одязі, з крислатими капелюхами, наче бідніші версії дона Доменіка.

У дальній частині саду під лимоновим деревом стояв овальний дерев’яний столик із простими стільцями навколо нього. Клеменца з Майклом сіли, і тоді він гукнув до гостей. Від групи відділився чоловік, підійшов до них і сів за стіл. Клеменца розпитував його про життя. Чи він одружений? Чи має дітей? Чи довго працює на дона Доменіка? Хто його родичі в Трапані? Чи не думав він поїхати в Америку на заробітки? На останнє запитання всі неодмінно відповідали «так».

Стара в чорному винесла їм великий глек вина зі свіжими лимонами, тоді — тацю з багатьма склянками. Кожному з опитуваних Клеменца пропонував випивку й сигарету. Коли він закінчив, останній гість відійшов і група пішла геть із саду, Клеменца спитав Майкла:

— Ніхто з них не видався тобі неправильним?

Майкл знизав плечима.

— Вони для мене всі однакові. Усі хочуть в Америку.

— Нам удома потрібна свіжа кров, — сказав Клеменца. — Ми втратили багато людей і можемо втратити ще більше. Щоп’ять років чи десь так я повертаюся додому й привожу із собою дванадцять хлопців. Я сам їх треную. Спочатку дрібна робота: збирання, фізична сила, охорона. Випробовую їх на вірність. Коли мені здається, що час слушний, і є нагода, даю їм можливість проявити себе. Але з цим я дуже обережний. Якщо вже вони заходять так далеко, то знають, що матимуть від мене хороші гроші до кінця їхніх днів, якщо будуть вірні. Усі тут знають, що я рекрутую до сім’ї Корлеоне, і кожен чоловік у провінції хоче зустрітися зі мною. Але добирає їх мій брат. Ніхто не пройде до мене без його згоди.

Майкл обвів очима прекрасний сад із його барвистими квітами, запашними лимонами, старими статуями богів, викопаними з прадавніх руїн, та новими статуями святих, пофарбованими в рожеве стінами навколо вілли. Чудові декорації для добору дванадцяти вбивчих апостолів.

Ближче до кінця дня маленький «фіат» знову з’явився біля воріт вілли, охорона пропустила його. За кермом сидів Андоліні, а поруч із ним — дівчина з довгим вугільно-чорним волоссям і витонченим овальним обличчям живописної Мадонни. Коли вона виходила з авто, Майкл помітив, що вона й справді вагітна; хоча скромна широка сукня дівчини була звична для сицилійського жіноцтва, вона була не чорна, а біло-рожева з жахливим квітковим візерунком. Але обличчя дівчини було таке красиве, що сукня зрештою не мала жодного значення.

Майкл Корлеоне був здивований, побачивши на задньому сидінні маленьку