Ірина Сергіївна Потаніна - Історія однієї істерії

З одного боку невдоволений режисер, з іншого підпирає цей нещасний другий склад. А раптом ними режисер задоволений більше?», «Умру від занепокоєння. Я повинна впоратися з цією роллю. За будь-яку ціну, будь-якими шляхами…», «Господи, та що ж це? Що більше працюю над роллю, то фальшивішою виходить гра…». Після цього для тих, хто давно впокорився зі своїми тваринними пристрастями й не прагне домагатися перемог лише чесною працею, пропонується фантастичний варіант вирішення проблеми. «Звичайно, це ницо. Звісно — ритуалізм і спекуляція доступом до надприродного. Але ми ж і не приховуємо своєї недосконалості. Чому б не скористатися тим, що дієво? А якщо не дієво? Тоді навіщо б щоразу, починаючи роботу над новою роллю, вдавалася до цього ритуалу пані N?». Наводилося прізвище супер-знаменитої акторки, що народилася, виросла й розпочала свою кар’єру в нашому місті. Далі розповідалося, що в кожнім місті є місця, освячені особливою енергією, котрі відкривають доступ до духів-покровителів мистецтва. Мовляв, у місті пані N — це енергетичне джерело натхнення в потаємній кімнатці глибоко під землею. Акторка, яка прийде опівночі до цього джерела, повинна буде запалити лампаду біля вівтаря, прочитати наведену в цьому розділі молитву тричі та спалити зошит із роллю (обов’язково переписаною власноруч!) на жертовному вогні. Звичайно, автор припускав, що все це пусті вигадки. Стверджував, що впевнений лише в тому, що пані N регулярно користається цим способом «задобрювання муз». А також у тому, що біля вогнища ось уже багато століть чатують охоронці, які підтримують його в належному стані. «Від покоління до покоління передають у одній родині звичайних городян легенди про Вогнище Мистецтва». Автор писав, що розмовляв із нинішнім зберігачем і бачив, що той щиро вірить у чудодійну силу вогнища. «Потрапити до цього загадкового місця може кожен», — говорилося в рукописі. Далі йшов текст «молитви», що складалася з хаотичного потоку складів. Трохи пафосні вказівки на розташування загадкового місця були ненав’язливо розкидані по всьому тексту. У вказівках цих легко вгадувалися реальні риси нашого міста. Але конкретне позначення місця мені ні про що не говорило. А взагалі, увесь розділ було написано так переконливо, так правдоподібно, що всякий читач мимоволі згадував би описані місця й міркував би про те, де ж там може бути таємна підземна комірчина… Якби Аллі з Ларисою вдалося цілком розшифрувати опис місця — вони напевне пішли б перевірити наявність Вогнища Мистецтва. Може, з цікавості, а може, й заради реального здійснення ритуалу. Адже обидві дівчинки мріяли про те, щоб роль Героїні принесла їм успіх…

Мені зробилося гидко. Саме поняття «Людина» за наявності настільки дієвих засобів маніпулювання нею здавалося тепер надто дрібним.

«Усі ми — маріонетки на ниточках. Як легко маніпулювати нами! Достатньо лише виразно побачити коло наших інтересів — і ми в пастці. Кир ловить Ларису з Аллою на обіцянки успіху в театральній кар’єрі. Я намагаюся спіймати Кира на його занепокоєнні щодо Ксенії… Цікаво, а хто й на що ловить мене?».

На щастя, на філософські міркування не було часу. Необхідно було розвивати уявну діяльність іншого штибу. Зіграти з автором тексту в розшифрування місцезнаходження описаного вогнища. Я добре знала місто й цілком могла розраховувати на успіх. Насамперед підкреслила в розділі всі слова, що мали хоч якесь відношення до опису розташування Вогнища.

«У тому місті, де я народився і виріс, є три реальні визначні пам’ятки, — починав автор. — Дві найбільші в Європі клітки й розташоване якраз посередині між ними Вогнище Служителів Мистецтва».

Про першу клітку я здогадалася відразу: в нашому місті найбільша в Європі в’язниця. Ще найбільшою в Європі вважається наша центральна площа… Але чому ж площу названо кліткою?

«Роззява! — радісно заволали у мене всередині ті, хто здогадався. — Її ж вимощено кругляками. Виходить ніби „площа в клітинку“. Крім того, згадай, як Хомутов пише про міста в перших своїх оповіданнях: „Ідіоти! Закували землю в асфальт, посадили у вимощену кругляком в’язницю і жадають від неї допомоги! У неволі не родять!“. Отже, те місце розташоване рівно посередині між центральною площею і міською в’язницею. Як би це уявити краще…».

— Де карта, Біллі? — прокричала я в слухавку, вкотре зв’язуючись із Тигрою.

— Ви помилилися? — чемно поцікавилась Христина.

— Та ні, це була цитата. Я маю на увазі, де Тім? Крім того, хочу попросити, щоб дорогою сюди він роздобув для мене карту нашого міста. Це реально?

— Ні, — твердо відповів хтось за моєю спиною.

Я відчула, як серце зробило гігантський стрибок у мене в грудях, після чого розважливо відступило до п’ят.

«А Георгій ще каже, що я не маю серця. Брехня!» — ще встигла подумати я, повільно повертаючи голову.

— Тім! — полегшеним зітханням не було кінця-краю, я ладна була розцілувати змінника. — Як же ти мене налякав!

— Не хотів. А карту дорогою роздобути не можу, бо я вже тут.

— Усе чудово, — запевнила я початкуючого оперативника. — Я все сама роздобуду. Тільки зроби послугу, віджени від під’їзду свого моторолера. Об’єкт тебе за ним враз просіче.

— Можна подумати, такий транспорт тільки в мене, — ображено пробурчав Тім, розгніваний власного помилкою. — Об’єкт може подумати, що це не я, а Тигра…

— Тим більше! Віджени цього зеленого гада кудись подалі.

Тім і сам зрозумів, що не правий, і подався ховати свого моторолера.

— Я ж казала подалі, а не подовше! — обурилась по тому, як минуло кілька сторіч і Тім нарешті повернувся.

— Я дуже повільно ходжу пішки. А брати таксі від сусіднього завулка здалося надмірною демонстрацією крутизни.

Після цих слів Тім простяг мені карту міста й мовчки сів на підвіконня. Я згадала всі можливі слова подяки, залишила змінника в засідці та помчала до свого «Форда».

«…розташований строго посередині між ними…» Це як? — міркувала я, на бігу розгортаючи карту. — Якщо мається на увазі автомобільна дорога від центру до в’язниці — то тут посередині річка, — бубоніла я собі під ніс уже в авто. — Не піде. Якби для відвідування джерела натхнення необхідно було займатися підводним плаванням, то рекомендації зі спалювання зошита з роллю були б безглуздям… Ага. Може, мається на увазі географічна середина?.