Люко Дашвар - Биті є. Гоцик

Макар не відповів. Сперся однією рукою на бруківку, важко сів, намагався підвестися, та лише знову завалився на спину. Макс швидко підскочив. Озирнувся розлючено. Відступив на крок, наче двоє на нього.

– Продане! – вигукнув істерично.

З темряви до трійці уже спішив міцний незворушний чоловік. На ходу діставав зброю. Пук! Гоцикові здалося – то не постріл. То сам він пукнув, бо напередодні горохового супу обжерся. Та в грудях запекло. Й не зойкнув – завалився поряд із Макаром. Макс уже легко біг геть узвозом долу.

– Файна охорона! – гарячково кидав Продану на ходу. – Маю виконувати твою роботу?…

Макара засліпило. Перед очі – фабрика. Ваня Корбут, яскраві спалахи вогню… До вереску відчайдушно хотілося втекти. Скосив очі – на бруківці лежав недвижний Гоцик. Так близько лежав – плечима одне одного торкалися.

Макар відсахнувся. Перевернувся на живіт, зіп’явся на ноги. «Тікати!» – било у скроні.

Упав на коліна біля Гоцика. Здоровою рукою щосили ляснув здорованя по щоці. Гоцик не реагував.

Здоровою рукою Макар ухопив Гоцика за комір футболки. Спробував зрушити. Де там! Роззирнувся затято. Як і завжди, існувало тільки два шляхи. Можна було легко підштовхнути – і Гоцик сам покотиться долу. А можна було падати від знесилення, але тягнути і тягнути важку ношу наверх…

Макар зціпив зуби, міцніше учепився у комір. Потяг Гоцика нагору.

– Куди… – Гоцик отямився від того, що спину роздирало каміння. «Куди ти тягнеш мене, придурок?!» – хотів кинути Макарові, та сил вистачило лише на одне коротке слово.

Макар хотів відповісти, що до біса скучив за Гоциком. Що можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч. Що каліцтво – категорія духовна, а компроміси випивають душу до денця. Та сил вистачило лише на одне коротке слово.

– Жити… – прохрипів.