Ю. Несбе - Пентаграма

хатинками, що загубилися посеред багатоповерхової забудови. Харрі перегнувся через Сівертсена і відчинив двері з його боку. Після того, як кілька років тому в цю машину залізли злодії, ці двері вже не відчинялися зовні. Ракель навіть жартувала про схожість характерів машин і їх власників, і Харрі не знав, чи правильно розуміє сенс цього жарту. Він обійшов машину навколо, витягнув Сівертсена і поставив його спиною до себе.

– Лівша? – поцікавився Харрі, відмикаючи наручники.

– Що?

– Якою рукою б’єш сильніше: правою чи лівою?

– Та я взагалі не б’ю.

– Це добре.

Харрі надів один браслет Сівертсену на праву руку, а інший – собі на ліву. Свен нерозуміюче подивився на нього.

– Не хочу втратити тебе, дорогенький, – пояснив Харрі.

– А не простіше тримати мене на мушці пістолета?

– Простіше, але кілька тижнів тому мені довелося його здати. Ходімо!

Вони перетнули рівний майданчик і попрямували у бік масивних чорних силуетів багатоповерхівок, які вимальовуються на тлі нічного неба.

– Приємно повернутися на старе місце? – запитав Харрі біля входу в гуртожиток.

Сівертсен знизав плечима.

Коли вони ввійшли, Харрі почув те, що хотів би почути якнайменше, – кроки по сходах. Він подивився навкруги, побачив світло в маленькому віконці ліфта, відійшов убік і потягнув Сівертсена за собою. Ліфт гойднувся під їхньою вагою.

– Вгадай, на який поверх ми поїдемо? – запитав Харрі. Він підніс до обличчя Сівертсену зв’язку ключів на пластиковому брелоку в формі черепа, і той підвів очі до стелі. – Не у настрої вгадувати? Гаразд, Сівертсен, тоді їдьмо на четвертий.

Свен натиснув на чорну кнопку з цифрою 4 і подивився на двері, як завжди дивляться, коли чекають, що ліфт ось-ось рушить. Харрі подивився на його обличчя. Чорт забирай, треба зізнатися: якщо це гра, то актор він блискучий.

– Ґрати, – підказав Харрі.

– Що?

– Ліфт не піде, поки не закриєш ґрати, і ти це знаєш.

– Ці?

Харрі кивнув. Сівертсен із брязкотом потягнув залізні прути вправоруч, але ліфт стояв.

На лобі у Харрі виступили краплі поту.

– До кінця, – сказав він.

– Так?

– Досить ламати комедію! – До горла підкотив клубок. – Їх потрібно зачинити до самого кінця. Якщо вони не закриють увесь отвір, ліфт не піде.

Сівертсен посміхнувся.

Харрі стиснув праву руку в кулак.

Ліфт здригнувся, і жовта стіна за чорними залізними прутами почала повзти вниз. Коли вони проїздили другий поверх, крізь віконце в дверях Харрі побачив чиюсь потилицю. Хтось спускався по сходах. Сподіватимемося, хтось із мешканців. В усякому разі, Бйорн Гольм сказав, що експерти роботу тут уже закінчили.

– Не подобаються ліфти? – запитав Сівертсен.

Харрі не відповів і дивився, як стіна повзе вниз.

– Ми не проїхали?

Ліфт зупинився так різко, що Харрі зробив крок, аби не впасти. Підлога знову гойднулася. Харрі дивився в стіну.

– Що за чортівня… – прошепотів він.

– Ви увесь мокрий від поту, інспекторе Холе. Гадаю, зараз саме відповідний час, аби дещо вам пояснити.

– Зараз не відповідний час ні для чого. Вимітайся, інакше…

Але Сівертсен став, загородивши собою кнопки, і, судячи з усього, вимітатися не збирався. Харрі підняв його праву руку й тільки тоді побачив, що в лівій у Сівертсена затиснутий шпатель. Із зеленим руків’ям.

– Лежав поряд із сидінням, – майже винувато посміхнувся Сівертсен. – Треба прибиратись у своїй машині. Ви мене чуєте?

Сталь блиснула. Харрі намагався зосередитися, не запанікувати.

– Чую.

– Дуже добре, тому що слухати мене зараз доведеться уважно. Я не винен. Вірніше, я незаконно ввозив в країну зброю і діаманти декілька років підряд, але ніколи нікого не вбивав.

Помітивши, що Харрі поворушив рукою, Сівертсен підняв свою зброю, і Харрі визнав за краще не рухатися.

– Уся контрабанда зброї йде через одну людину, яка називає себе Принцом. В один прекрасний момент я зрозумів, що Принц і Том Волер – одна і та сама особа. Навіть більше: я можу це довести. І якщо я правильно розумію ситуацію, ви збираєтеся підрізати йому крила, але без моїх доказів Том Волер швидше підріже ваші. Вірно?

Харрі дивився на шпатель.

– Холе?

Він кивнув.

Сівертсен розсміявся, дзвінко, майже по-дівчачому, і сказав:

– Правда, милий парадокс, Холе? Ось стоїмо ми з вами тут – контрабандист і нишпорка, пов’язані одним ланцюгом і повністю один від одного залежні, – й однаково думаємо, як би один одного вбити, еге ж?

– Це не парадокс, – сказав Харрі. – Що тобі потрібно?

Сівертсен підняв шпатель і перехопив його так, що руків’я вказувало на Харрі, зі словами:

– Мені треба, щоб ви знайшли, хто підлаштував усе так, аби виходило, ніби я вбив чотирьох людей. Зробите це, і я піднесу вам голову Волера на срібній таці. Ви допоможете мені – я допоможу вам.

Харрі пильно подивився на Сівертсена. Браслети наручників брязнули один об один.

– Добре, – погодився Харрі. – Але зробимо це в правильній послідовності. Спочатку знешкодимо Волера, а потім я зможу спокійно допомогти тобі.

Сівертсен похитав головою:

– Я знаю, як ідуть мої справи. Я думав над цим цілу добу, Холе. Мої докази проти Волера – єдиний аргумент у переговорах, а ви – єдиний, із ким я можу їх вести. Поліція вже святкує перемогу, і ніхто з ваших не погодиться подивитися на справу під іншим кутом, ризикуючи перетворити тріумф на помилку століття. Мене звинуватять, а цей псих, який убивав жінок, залишиться на волі. Мене заманили в пастку. Без вашої допомоги у мене немає шансів.

– Невже не ясно, що Том Волер і його спільники в цей самий час уже йдуть по нашому сліду? І з кожною годиною вони підбираються все ближче. І коли – навіть не якщо, а коли – вони нас відшукають, нам обом гаплик!

– Мені це ясно.

– Так навіщо ризикувати? Припустимо, все сказане про поліцію правда, і їм не захочеться проводити розслідування наново. Хіба не краще провести двадцять років у в’язниці, ніж одразу розлучитися з життям?

– Двадцять років у в’язниці мене більше не влаштовують, Холе.

– Чому це?

– Тому що зовсім нещодавно я дізнався про те, щó радикально змінить моє життя.

– І що ж?

– Інспекторе Холе, я скоро стану батьком. Знайдіть справжнього вбивцю перш, ніж Волер знайде нас. – Сівертсен простягнув йому шпатель. – Ви мені вірите?

– Вірю, – збрехав Харрі й поклав інструмент у кишеню піджака.

Сталевий трос знову заскрипів – ліфт поїхав.

Розділ 35

Ніч на понеділок. Цілковита бридня

– Сподіваюся, нічого не маєш проти Іггі Попа? – запитав Харрі, прикувавши Свена Сівертсена до батареї під вікном у кімнаті чотириста шість. – Тому що деякий час нам доведеться милуватися тільки ним.