Валентина Миколаївна Мастерова - Суча дочка

подивилася на Марійку, яка в одній руці тримала портфель, а другою на ходу застібала шубу. Послухала, як порожнє відро вдарилося об поверхню води, потім, наповнене, смикнуло ланцюга.

Набрала одне відро, друге. Підняла і, щоб не підковзнутися, обережно ступила від колодязя. Хтось ішов навпроти, але вона дивилася собі під ноги, боячись упасти. Нараз зупинилася, підвела голову — за кілька метрів стояв Іван, не наважуючись підійти ближче.

— Синок! Ти приїхав? — таки підковзнулася, упустила відра, та Іван устиг підхопити її, пригорнув до грудей. Так і стояли мовчки, немов прислухалися до своїх сердець.

Нарешті юнак легенько відсторонив Олену.

— Знаєш, мамо, що ти наробила?

— Що? — Олена з тривогою глянула в синове обличчя.

— Пом’яла у мене за пазухою всі троянди, а я ж тобі їх із самого Криму привіз.

Мена, листопад 1996 — травень 2000 рр.