Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

території встановлювалася по лінії Ямпіль — Вінниця — Користишів. Чигирин переходив у володіння гетьмана. Православний Київський митрополит діставав місце в польському сенаті. Питання про ліквідацію уніатської церкви в Україні мав розв’язати польський сейм» [146, с. 199].

в) Жванецька облога 1653 року

Польська шляхта і влада аж ніяк не бажали надавати Богданові Хмельницькому і козацтву автономію та відновити дію Зборівського договору 1649 року після Батозького розгрому 1652-го. Тому кінець 1652 і початок 1653 рр. пройшли у напрузі та протистоянні. Польські магнати зі своїм дворовим військом та найманцями постійно ходили рейдами українськими землями і жорстоко карали українців за боротьбу та потяг до свободи. Так у березні 1653 року католицькі магнати С. Чарнецький і С. Маховський на чолі 8-тисячного війська вдерлися на східні терени Брацлавщини, випалюючи села та винищуючи геть усе православне на своєму шляху. Ось як вихваляв похід польського магната Стефана Чарнецького уже в XIX столітті польський інтелігент доктор Антоній-Йосип Роллє — товариш іншого польського інтелектуала Г. Сенкевича. Послухаємо:

«А тут, власне, як лавина зійшов на українські степи Стефан Чарнецький, супротивник зовсім небуденний… Разом з гетьманом повернувся з полону, після Самуеля Калиновського прийняв посаду коронного табірного, врешті отримав королівське староство. Отож, він несподівано вийшов з пущ, очолюючи 11 500 осіб. Йшов без табору, використовуючи зиму, переправи не гальмували похід. Пересувався по льоду, робив це тихо, таємничо, вміло, всюди вдаючи, що йде не туди, куди планував іти. Ніхто навіть з його оточення не знав про шляхи, якими ступатиме… Його єдине гасло — перемогти…

Серебряков А.В. Жванецька облога

Чарнецький під Несоловим (тепер — с. Несолонь Новоград-Волинського району Житомирської області. — В, Б.) несподівано наздогнав козаків; втратив 98 людей, але також порубав 300 противників — не пощадив ані душі. Далі розорив Самгородок, Прилуки, Липовець, Лінці, Погребище… На останню місцевість налетів під час ярмарку; застав масу черні, й усіх, «без жалю та роздумів, немилосердно та нелюдськи дозволив війську замордувати, і робив це, щоб боялись інші села та містечка. Не було пощади жінкам, старцям, грудним дітям…

Хмельницький надто пізно дізнався про хизування коронного табірного, відразу направив Богуна на чолі 400 осіб, обіцяючи йому швидку та значну підмогу. До обов’язків Брацлавського полковника належав захист людей, що жили у границях його полку. Він примчав й налякався пустки… усюди руїни, попелища, навколо гробова тиша… Отож, не розраховуючи на власні сили, він вирішив з достоїнством відступити, але коронний табірний дихав йому в потилицю. Богун… увійшов у Монастирище, і тут закрився у невеличкому замку… Чарнецький розпочав лютий штурм; втратив 5 000 людей, майже половину військової сили, якою розпоряджався, але це його не затримало, тим більше, що козаки… відчайдушно боронилися… Нарешті були здобуті вали. Дрозденко, помічник Богуна, загинув, замок потрапив до рук обложників, але горстка нескорених закрилася у напівспаленому монастирі. Богун скористався замішанням: заслонений димом палаючих будинків, він продерся через наляканий тлум і подався у степ… Чарнецький, власне, зшаленів через опір, кинувся на понищені стіни монастиря, і ще раз півтори тисячі людей під ними загинуло… прострілений з гвинтового мушкету в обидві сторони обличчя, куля вирвала навіть піднебіння… Чарнецький… (звалився. — В.Б.)… Військо, охоплене жахом, припинило штурм… (Богун. — В.Б.) скористався моментом і на чолі маленького відділу напав на тили обложників із вигуками, що наближається Хмельницький з ордою, …переполох збільшився; заледве вдалося врятувати напівпритомного табірного (тобто Чарнецького. — В. Б)…

Похід Чарнецького закінчився — й закінчився невдало…» [156, с. 79–81].

Таких походів по цілковитому винищенню всього українського на українській землі поляки вчинили сотні… Як пізніше — московити. Не забуваймо цього!..

У Богдана Хмельницького в ті роки був занадто малий вибір союзників у боротьбі за визволення. Маймо на увазі, що гетьман міг вибирати союзника тільки з найближчих сусідів. Тому, з погляду Б. Хмельницького і переважної більшості козацької старшини, та й українців, таким союзником могла бути єдиновірна православна Московія. Хоча то була люта помилка, яку ще за життя зрозумів Богдан Хмельницький. Але те станеться пізніше. У часи ж облоги Жванця (південь сучасної Хмельниччини. — В.Б.) гетьман думав, що Московія буде у протистоянні з Річчю Посполитою надійним союзником. Запам’ятаймо, Московію перейменував у Російську імперію Петро І тільки 1721 року, після підписання Ніштадтського миру. Тобто, Богдан Хмельницький у 1654 році підписував договір із Московією. Це стовідсоткова істина!

Жванецьку облогу Богдан Хмельницький чинив у вересні-листопаді 1653 року.

«Польський король Ян II Казимир розташував своє військо під Кам’янцем і очікував падіння Сучави, після чого мав намір об’єднатися зі своїми союзниками — волохами й угорцями.

Дізнавшись, що кримський хан Іслам-Гірей ІІІ приєднався до Б. Хмельницького, поляки вирішили відступити до Жванця і дочекатися підходу угорських і волоських військ. 28 вересня 1653 р. польська армія стала табором під містом і замком, між річками Дністер та Іванчик. Чисельність польського війська сягала 50 тис. осіб.

Тим часом під Сучавою було укладено перемир’я. Майже двомісячна облога Сучави продемонструвала правителям Молдови, Валахії і Семиграддя боєздатність козацької піхоти і розвіяла їхні ілюзії щодо можливості легких перемог у боротьбі з Україною.

Враховуючи складне становище польського війська (гостра нестача продовольства і фуражу, настання холодів, дезертирство), Б. Хмельницький вирішив відмовитися од генеральної битви, оточити й блокувати ворога і змусити його капітулювати. Армія Хмельницького налічувала 30–40 тис. осіб.

У запеклих боях козацькі загони завдали поразок польським частинам і оточили королівське військо. На кінець жовтня українські й татарські війська блокували його під Жванцем. Були зайняті навколишні подільські містечка…

Облога тривала понад два місяці, в королівському таборі скінчилися харчі й боєзапаси, почався голод, спалахнули епідемії. Над польською армією нависла загроза неминучої катастрофи.

Однак цього разу польське військо від повного знищення врятували татари. Хан Іслам-Гірей ІІІ, підкуплений королем, за спиною у гетьмана домовився про перемир’я, уклавши з Польщею сепаратну угоду» [223, с. 80–81].

«Побачивши безпорадне становище Яна II Казимира, Іслам-Гірей III намагався не допустити його розгрому» [146, с. 176].

Так пише сучасна Мала Енциклопедія «Українське козацтво». І, що цікаво, цього разу Богдан Хмельницький не став переконувати хана. На той час він знав про рішення Земського собору Московського царства щодо «взяття під опіку запорозького козацтва та готовність розпочати війну з Польщею». Певно про те знали Польща і Крим.

Тому після довгої серії переговорів з поляками була укладена угода від 5(15).12.1653, згідно з якою призупинялася дія Білоцерківського договору і відновлювалася дія Зборівського договору 1649 року, а польський король зобов’язався сплатити кримському ханові 100 тисяч злотих.

«Після цього війська розійшлися. Хмельницький вирушив до Переяслава, де 8.1.1654 був укладений союзницький договір з … (Московією. — В.Б.)» [146, с. 176].

Аби затвердити