Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

натиску регулярного війська (чи з інших причин. — В.Б.) почали… (відходити. — В.Б.). Б. Хмельницький доручив командування військом Ф. Джалалію, а сам разом з І. Виговським, П. Мозирою і невеликим загоном кинувся за ханом, аби умовити його повернутися на поле бою… Козацький табір обложили поляки. Протягом десяти днів під керівництвом полковників Ф. Джалалія, М. Гладкого, І. Богуна та інших козаки героїчно відбивали атаки. Вони збудували три переправи через р. Пляшівку і навколишні болота. В ніч проти 30 червня (10 липня) розпочалася переправа. Керувати відступом було доручено І. Богуну. Хоча й не без паніки, 20-тисячннй корпус кінноти організовано прикривав відступ. В ар’єргарді йшов 2-тисячний загін найвідчайдушніших, готових на смерть козаків. їм удалося вивести майже всю артилерію (більше 100 гармат) і боєзапас до неї. У таборі залишився загін 300 козаків, всі вони загинули в бою. Того дня полягло до 8 тис(яч) повстанців. Всього під Берестечком загинуло близько 30 тис. козаків.

Після втечі кримськотатарського війська з-під Берестечка, битва для Б. Хмельницького була програна. Він наздогнав хана біля Ямполя. Вдалося навіть спинити і зібрати частину татарських військ, але оскільки коні були виснажені голодом і маршем, а фізичний і моральний стан особового складу незадовільний, хан і Б. Хмельницький облишили надію повернути військо у район битви. Б. Хмельницький… (вирішив. — В.Б.) вивести свою армію з-під Берестечка і, переформувавши, спинити нею (і кримськотатарським військом) поляків біля Білої Церкви. Сповістити козаків про своє рішення, які оборонялися під Берестечком, гетьман доручив полковнику І. Лук’янову. Той прибув до обозу під Берестечко 3 липня. У наказі Б. Хмельницького Ф. Джалалію як начальнику штабу доручалося організувати, а І. Богуну забезпечити вихід української армії з оточення для зосередження її після реформування біля Білої Церкви.

Під Білою Церквою Б. Хмельницький зібрав 50-тисячне військо і збудував сильний воєнний табір. Сюди відступала з-під Берестечка козацька армія, за якою рухалася і польська армія чисельністю понад 50 тисяч осіб. До неї приєдналося військо гетьмана литовського Я. Радзивілла, яке перед цим увійшло в Україну з півночі…» [223, с. 68–70].

Послухаємо ще одне джерело, котре описує, як оті 300 козаків, що залишилися захищати козацьку переправу, загинули під Берестечком.

Це теж наша українська слава і про неї слід завжди пам’ятати.

«Переправу прикривав ар’єргард із 300 козаків, які засіли на острівці посеред Пляшівки. Коронний гетьман Миколай Потоцький пообіцяв їм дарувати життя, якщо вони складуть зброю, у відповідь козаки демонстративно витрусили у воду монети зі своїх гаманців і знову відкрили вогонь. Козаку, що останнім залишився у живих, Ян II Казимир запропонував помилування, але той відмовився і ще впродовж 3 годин один у рибальському човні відстрілювався з мушкета, а коли скінчилися набої, бився косою і врешті загинув від 14 кульових поранень…» [229, с. 205].

Схилімо голови перед українськими героями!!!

Тричі схилімо!!!

І вічно пам’ятаймо!!!

«Від Берестечка польська армія під керівництвом коронного гетьмана М. Потоцького вирушила на Київщину, їй назустріч і на допомогу з тилу на Київ поспішала армія Я. Радзивілла. Хмельницький розпочав підготовку до нових боїв з ворогом. Тоді до нього приєднався і Богун… Проте тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання зі шляхетським урядом мирної угоди в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 р.» [226, с. 95].

Як свідчать сучасні українські історики, Білоцерківська мирна угода була підписана «після затяжних боїв під Білою Церквою». Зазначимо, що український народ не сприйняв цього замирення, виразивши своє бачення в народній думі. Послухаємо:

«Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами, із мостовитими (панами) у Білій Церкві замирив», — саме так ставилося запитання в одній з народних дум» [226, с. 95].

Та що цікаво — польський сейм і цю, Білоцерківську, мирну угоду не затвердив. Як Польща, так і Україна готувались продовжувати війну. І така нагода трапилася на початку 1652 року.

б) Битва під Батогом.

[22–23 травня (1–2 червня) 1652 року]

«Невдала загалом для української держави воєнна кампанія 1651 року призвела до тяжкого Білоцерківського договору. Досягнені в попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинилися під загрозою. Річ Посполита прагнула ліквідувати Гетьманщину і реставрувати на її землях старий колоніальний режим. Зручну нагоду для цього польське командування побачило навесні 1652, коли до Молдови вирушив загін Т. Хмельницького, сина гетьмана. Метою цього походу було добитися від молдавського правителя В. Лупула виконання умов українсько-молдавського договору і насамперед укласти династичний шлюб між Т. Хмельницьким і Розандою, дочкою господаря.

Поблизу Батога на березі Південного Бугу польський гетьман коронний М. Калиновський влаштував на шляху Т. Хмельницького потужний табір із 20-тисячним військом. Але ініціативу перехопив Б(огдан) Хмельницький, який з великим українсько-татарським військом вирушив за загоном сина. 31.5 (травня. — В.Б.) за новим стилем союзні війська почали обхідний маневр, а 1.6 (червня. — В.Б.) змусили польську армію залишити поле битви і сховатися в таборі. З підходом головних сил української армії, представлених Чигиринським, Черкаським, Корсунським і Переяславським полками, розпочався генеральний штурм польського табору. Під тиском українських козаків військо Речі Посполитої стало панікувати. Калиновський навіть дав наказ стріляти по втікачах. Полякам вдалося ще трохи протриматися, але після прориву їхньої оборони козаками І. Богуна доля битви була вирішена. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський був забитий ординцем. Загинув командуючий артилерією Пшеємський, брат майбутнього короля Яна Собеського Марек та ін. Довідавшись про катастрофу під Батогом, польські воєначальники, які поспішали на допомогу Калиновському, повернули назад» [223, с. 74].

Ще в ті часи перемогу Богдана Хмельницького під Батогом порівнювали з перемогою Ганнібала 216 року до нової ери під Каннами. Ця звитяга українського гетьмана засвідчила його воєнний геній, велику потугу української армії. Після Батозької перемоги польські військові гарнізони змушені були покинути більшу частину України. Кордон знову відсунувся на річку Случ, як було визначено Зборівським договором 1649 року.

Слід дещо розповісти про Зборівський договір 1649 року. Зазначимо, що за ним — польський уряд і, взагалі, Польща змушені були визнати офіційно козацьку (українську) автономію. У січні 1650 року «польський сейм затвердив статті Зборівського договору в дуже загальних виразах, але Польща не збиралася… їх виконувати». З польського боку Зборівський договір підписали: король Ян II Казимир, сенатори, члени уряду, присутні на переговорах та інші. Серед них — Є. Осолінський, Я. Радзивілл, князь Заславський, А. Кисіль, з українського боку — гетьман Богдан Хмельницький. «В ролі посередника виступив кримський хан Іслам-Гірей III» [146, с. 199].

«Згідно з договором, козацький реєстр… (становив. — В.Б.) 40 тисяч… Під владою гетьмана Хмельницького визнавалася територія трьох воєводств — Київського, Брацлавського і Чернігівського. Підрозділам польських військ заборонялося прибувати сюди і розташовуватися на постій. Державні посади тут могли обіймати лише особи православної віри (українці). Західна межа козацької