Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

суспільний розвиток піднісся так високо близько 100 року до н. е.? Чому біля цієї точки східний та західний осередки були такі близькі? Саме на ці питання я намагатимуся відповісти в цьому розділі, хоча наступні питання, що звідси випливають, — чому, за такого високого суспільного розвитку в 100 році до н. е., давній Рим чи Китай не колонізували Новий Світ? чи чому вони не мали промислової революції? — мають зачекати до розділів 9 та 10, коли ми зможемо порівняти те, що трапилося після 1500 року до н. е., із тим, що не відбулося в давнину. Однак зараз ми маємо подивитися, що відбулося.

Дешеве королювання

 

кщо коротко, в першому тисячолітті до нової ери східний та західний осередки уникли колапсу завдяки реструктуруванню та нововинайденим інституціям, які утримували їх на крок попереду руйнацій, що були наслідками їхнього тривалого поширювання.

Є два основних способи врядування державою, назвімо їх сильнопорядковими та слабкопорядковими стратегіями. Сильнопорядкова стратегія, за самою назвою, дорога. Це стратегія лідерів, що централізують владу, наймають та звільняють підлеглих, що працюють на них у чиновницькому апараті чи в армії за заробітну платню. Щоб платити їм, треба мати великий прибуток. Головне завдання чиновників — створювати прибуток через податки, а робота армії — підтримувати надходження податків. Метою є рівновага: багато коштів іде на витрати, але ще більше надходить; володарі та їхні наймані працівники живуть на те, що залишається.

Слабкопорядкова модель дешева. Лідерам не потрібні великі кошти від податків, бо вони мало витрачають. На те, аби виконувати роботу, вони мають інших людей. Замість платити армії, лідери перекладають турботу збирати військо у своїх маєтках на місцеві еліти, що можуть бути їхніми родичами. Цих лордів винагороджують часткою здобичі. Володарі, що виграють війни, встановлюють слабкопорядкову рівновагу: прибутків небагато, але видатків ще менше, а лідери та їхні родичі живуть на те, що залишається.

Найбільшою подією першого тисячоліття до н. е. і на Сході, і на Заході був перехід від слабкопорядкових держав до сильнопорядкових. Держави просувалися в цьому напрямі від часів Уруку. Єгипетські фараони середини третього тисячоліття до н. е. вже мали достатньо бюрократичних м'язів на те, аби будувати піраміди, а тисячу років по тому їхні послідовники організовували складні колісничні армії. Але масштаб та розмах першого тисячоліття до нової ери далеко перевершив усі раніші спроби. Отже, у цьому розділі йтиметься головно про діяльність держав — менеджування та військові дії.

Східні та західні держави в першому тисячолітті до нової ери обрали різні шляхи до сильного порядку, але обидва ці шляхи були доволі вибоїсті. Східні держави, створені набагато пізніше за західні, близько 1000 року до н. е. все ще були поблизу слабкопорядкового кінця спектру. Держава Шан була нещільно пов'язаним зібранням союзників, що висилали до Аньяну черепах та коней та інколи брали участь у війнах; а коли король У 1046 року до н. е. скинув Шан, його держава Чжоу була, мабуть, ще менш єдиною. У не анексував королівство Шан, бо не було кому в ньому правити. Він просто посадив у Шан маріонеткового короля та повернувся додому до долини Вей (рисунок 5.2).

Це дешевий спосіб контролювати колишніх ворогів, якщо він працює, але в розглядуваному випадку родинне суперництво, вічна проблема слабкопорядкових організацій, досить швидко поклало цьому край. By не міг покластися на свою родину й сподіватися, що вони робитимуть те, що він хоче. 1043 року до н. е. він помер, залишивши трьох братів та сина. Згідно з офіційною версією династії Чжоу (звичайно ж, її авторами були переможці), Чен(-ван), син By, був надто молодий для врядування, тому герцог Чжоу, молодший брат By, вірнопіддано погодився бути регентом (багато істориків вважають, що насправді він вчинив заколот). Двоє старших братів короля By відповіли на це об'єднанням сил з рештками режиму Шан і почали чинити герцогові опір.

1041 року до н. е. герцог виграв громадянську війну та вбив своїх старших братів. Проте він усвідомлював, що ніколи не зможе ані правити Шан так само дешево, як сподівався By, ані полишити їх будувати проти нього змови. Він знайшов блискучий слабкопорядковий розв'язок: відрядити членів королівського клану Чжоу створювати уздовж долини Хуанхе віртуально незалежні міста-держави (залежно від того, кому з стародавніх авторів варто вірити, їх було від двадцятьох шістьох до сімдесятьох трьох). Ці міста не платили йому податків, але й він не мусив платити їм за службу.

Королівство Чжоу справді було родинним бізнесом, що мав дуже багато спільного з найвідомішим з родинних бізнесів — мафією. Король, по суті capo di tutti сарі[120] родини Чжоу, жив з величезних маєтків рівнини Чжоу, керуючи ними за допомогою рудиментарної бюрократії, тоді як підлеглі володарі жили у власних укріплених містах. Коли король їх кликав, ці лорди постачали йому м'язи, з'являлися з колісницями та військом і допомагали здолати ворогів. По завершенні військових дій їхні учасники ділили здобич та верталися додому. Всі були щасливі (крім пограбованих ворогів).

Подібно до босів коза ностри, королі Чжоу, аби утримувати своїх капітанів лояльними, застосовували і емоційні, й матеріяльні стимули. Фактично вони дуже багато вкладали в законність, що часто є єдиною відмінністю між королями та гангстерами. Вони переконали підлеглих володарів, що король має право їх кликати, бо він — голова родини, майстер віщування й культу предків та здійснювач контакту між цим та потойбічним світом.

Що більше король міг покладатися на вірність своїх родичів, то менше він мав покладатися на розподіл здобичі. Королі Чжоу активно агітували за нову теорію королювання: Ді, високий бог на небі, вибрав ранніх правителів та поклав обов'язок на доброчесних Чжоу тому, що засуджував занепад моралі Шан. Оповіді про доброчесність короля By досягай такої досконалости, що у четвертому сторіччі до н. е. філософ Мен-цзі писав, що, замість битися з Шан, By просто проголосив: "Я прийшов принести мир, а не воювати з людьми"[121]. Негайно по тому "звук від того, що люди билися чолом об землю [на знак покори] був подібний до гірського обвалу".

Лише деякі (якщо взагалі хоч один) лорди Чжоу могли повірити в такі дурниці, але теорія мандату з неба справді спонукала їх підтримувати королів. Її, правда, можна було перевернути з ніг на голову: якщо король Чжоу поводитиметься недоброчесно, небо може забрати в нього мандата та віддати його комусь іншому. І хто, крім лордів, мав сказати,