Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Проходьте вже, вас ніхто не збирається ні судити, ні садити, – поблажливо посміхнувся Іриней.

Першою стрепенулася Симона. Кліпнувши, вона штурхнула Лариса та посунулася до столу, щоб зайняти місце за два стільці від пана Іринея. Лис тільки закотив очі та галантно відсунув для подруги стілець, щоб сісти поруч. Навпроти друга зупинився Есшат, котрий виразно глянув на Зорю.

І тільки після цього схаменулася й вона, адже зрозуміла, що стовбичить на місці надто довго. Досадливо стиснувши губи, дівчина швидко обійшла стіл, щоб облаштуватися поруч з драконом, але не встигла.

– Панночко, сідайте поруч, я не кусаюся, – знову яскраво посміхнувся Іриней.

Ледь не спіткнувшись, Зоря ледь стримала звично скептичну та трохи нервову посмішку. Чути таке від перевертня було як мінімум дивно. Вочевидь, про це ж подумав і Волелюб, принаймні тихий кашель не дуже вдало маскував сміх, котрий втримати не вдалося.

Трохи лукава посмішка Іринея показала, що він чудово це чує та розуміє.

– Принаймні зараз не кусаюся, я добре вихований… Хіба б міг не вихований чоловік виховати такого чудового онука? – вкрадливо поцікавився він, кивнувши на Северина.

Той виглядав трохи відсторонено та встиг зайняти місце по ліву руку від діда. По праву, без натхнення, довелося все ж зайняти Зорі. Честь, що так несподівано звалилася на неї ледь не змусила заскімлити. Знала б – біс би її з кімнати витягнули!

– Так що, вам подобається мій онук?

Аби вона не була настільки збентежена, напевно б зрозуміла, наскільки каверзне це питання. Але невдалий початок знайомства, така несподівана близькість до легендарної особистості. При чому особистості за якою сила відчувалася, на відміну від рудого, якого здебільшого хотілося ляснути, а не побожно застигнути. Все це збентежило дівчину та змусило забути про увагу.

– Звичайно, у вас чудовий онук! – з готовністю відповіла вона та підняла погляд, щоб зустрітися з Северином.

Той виглядав звично зібраним та спокійним, наче не про нього йшла мова. Ще й така приємна для будь-кого мова.

Розуміння того, що вона сказала змусило спершу трохи нахмуритися, після чого навіть змішатися й тільки після цього повільно вдихнути. Власне, вона не сказала нічого такого. Яке питання – така і відповідь, саме на таку реакцію й очікував старий інтриган, тому за соромом прийшло обурення і дівчина трохи різко скинула голову.

– Та боюся, що такі питання краще задавати його нареченій, а не мені, – тактовно додала вона.

Зацікавлено подавшись трохи вперед, Іриней сперся ліктями об стіл та раптом розсміявся. Не голосно, але так виразно, що заціпенілі за столом гості трохи ніяково перезирнулися. Здається, ця вечеря буде не такою, як вони гадали й від цього ставало трохи тривожно.

Спокійним залишався лише Северин. Настільки незворушно спокійним, що на якусь мить Зоря відчула страшне бажання копнути його під столом. Як так можна! Вона стільки років намагалася досягти такого ідеалу, та дарма. А він сидить, незворушний, як кам’яний ідол!

Погляд дівчини виявився, вочевидь, досить виразним, щоб нарешті привернути увагу Северина. Чоловік підняв голову та вигнув брову спершу запитально, а миттю пізніше вже якось докірливо.

– Панно, вами безсовісно маніпулюють, а ви йдете на поводі, – раптом пожурив він її.

Докірливий погляд відважили й діду. Казати чоловік нічого не став, але й тим розвеселив Іринея. Знову розсміявшись, той все ж прибрав лікті зі столу.

– Ото вже мені… У старого може радості тільки й візит цікавих гостей! – жартівливо пожурив вже він онука.

Волелюб знову тихо пирхнув, але нічого не сказав. Все ж очевидно, що з Іринеєм він був достатньо добре знайомим, щоб розуміти, коли, як і що можна говорити.

Стиха посміюючись, Іриней все ж взявся за виделку та поблажливо кивнув все ще трохи напруженій Зоряні.

– Не хвилюйтеся, панночко. Ви нагадали мені одну жінку, котру я колись знав… – щось у виразі обличчя чоловіка на мить змінилося.

Він все ще посміхався, але Зоряна встигла відмітити як в ньому майнула тінь старої туги. Відмітити та ще більше здивуватися та розгубилася. Щоб настільки вільно та яскраво приховувати одні емоції та так яскраво демонструвати щось особисте треба бути більше ніж легендою.

– Тепер я вдвічі більше боюся вас розчарувати, – трохи нервово посміхнулася вона.

Задумливий погляд старого Зорі знову ожив, спалахнув молодецьким вогником.

– Чому б ви мали мене розчарувати? Ви моя гостя, а не майбутня королева чи моя невістка.

Чи то був тонкий натяк, чи ні, але Ларис ледь помітно спохмурнішав. Він був майбутнім королем, якого молодший Зоря вже тричі назвав дурнем і навряд чи старший його в цьому не підтримував.

Пересмикнувши плечима, Зоряна також взяла вилку до рук. Хотілося повертіти її, щоб трохи заспокоїти нервове тремтіння пальців, але дівчина справедливо гадала, що тоді прибор доведеться шукати під столом.

– Я маю надто примарне уявлення про ваш світ, тому можу сказати чи зробити, щось не так. Все тут здається мені знайомим, наче я потрапила у минуле свого світу та краю. Це може мене підвести.

Відповідь вийшла настільки несподівано щирою, що Зоря й сама здивувалася тому, як вона те все промовила. Втім, Іриней вислухав її уважно та повільно кивнув.

– Цікаво… Не думав, що десь може бути така друга Вкрайга. Ми ж-бо завжди вважали, що вона в нас єдина, одна, – промовив він та знову посміхнувся. – Не переймайтеся, панночко. Якщо у вас на думці держиться необхідність контролювати себе – не пропадете. У Фарзі, звісно, все не так просто, як в нас, але тут і зараз не переймайтеся.

Ще раз глянувши на трохи розгублену дівчину, Іриней все ж зітхнув та звернув увагу на інших гостей.

– Панове, давайте до вечері! Мій кухар сьогодні розстарався на славу, не хочеться ображати його нехтуванням шедеврів.

І знову щирість! Не та, що прикривала щось, а проста щирість відношення, яка тільки недавно так здивувала Симону у відношенні Северина до домовласниці його будинку. Збентежено перезирнувшись, гості все ж взялися за столові прибори.